Для чого приходять предки "до своїх нащадків" в однойменному вірші А. Малишка​

1. Оповідання

2. Дія відбувається 70рр. ХХст.

3. Шептало втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, “як усі”. Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчуває себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії.

4. Не помню, по моєму он там что-то пачкался или как-то так, ведь он был белый

5. Матір Шептала працювала в цирку, також він пригадує деякі розповіді про своїх предків — норовистих білих коней.

6. Кінь Шептало повернувся бо мав взаємопорозуміння зі своїм господарем Степаном. Степан доглядав та розумів свого коня. Коли Степан підняв руку на Шептало це неабияк образило коня, але під час прогулянки до Шептала надходили гарні спогади про Степана. Він зрозумів,що сумує за своїм господарем, яким би він не був. Кінь розуміє, що бути на волі це чудово ,але ж все таки йому не вистачало Степана.

7. У творі порушено проблеми вьрати внутрішньої свободи, власного Я; свідома відмова від боротьби за самоствердження; духовне каліцтво і рабство; ілюзорне сприйняття світу.

8. Князь правив у Люботинському князівстві

9. Пустельник працював над літописом

10. Пустельник навчив дракона людської мови

11. Дракон порадив видати доньку заміж

12. Вроде он писал стихи

13. Вроде воевода

14. Пустельник шкодував, що навчив дракона читати

15. Головна ідея — звеличення благородства, самопожертви, людяності, які перемагають зраду, жорстокі закони і підступність.

Пухнату Білочку до себе Лев прийняв,

Навіщо й як — того ніхто не знав,

Бо не довідались сороки-цокотухи;

Вони б усюди брехні рознесли,

Зробили б бугая із мухи:

«І так, і перетак, ми бачили, були».

Дознався я, що Білочка служила,

Нічого не робила;

Було їй сказано: нікуди не втікать

І панову хандру потроху розважать.

Марудна служба, що й казати;

Аж жижки трусяться скакати,

А тут сиди, очицями моргай.

Наш вік біжить, не скажеш: потривай.

І Білочка свого діждала —

Старенька і беззуба стала;

Пора прийшла —

І службу відбула.

За те чумацький віз оріхів наділили;

Хоч слово панове справдили,

Аж любо глянути — оріх в оріх,—

Цілісінькую б зиму, дякуючи, їсти,

Та тільки що ж? Дивись на них:

Дали тоді, як нічим гризти.

Є приказка весела: їж,

Коли роток ще свіж,

А то, як прийде час, зов’яне,

Тоді ніщо вже не загляне.