Як Павлуша схарактеризував Явин характер? а)Сталь, а не характер б)Ганчірка, а не характер в)Золото, а не характер​

Юра йшов старим дубовим лісом, вдихав свіже повітря і радів, що рано встав і сам йде на риболовлю.

Тільки закинув вудку, як почув стукіт ззаду. Він так і знав, що приплететься Тося, як збиралася. Настрій у нього зіпсувався. Звинуватив дівчину, що саме через неї не ловиться. Поверталися з річки вдвох. Юрко почав розповідати, як вони з батьком зловили величезного сома. Тося захоплено слухала, а хлопець натхненно писав далі.

Раптом діти побачили, як серед кущів йде дика качка з каченята ми. Юрко побіг ловити пташенят. Качка-мама кричала з відчаю, намагаючись захистити своїх дітей. Тося теж просила Юрка випустити каченят - вони ж без води не можуть, але той не слухав, сказав, що риби не наловив, то хоч дикі качки будуть, він їх приборкати.

Вдома Юрко випустив каченят, намагався їх напоїти, нагодувати, але ті були налякані і нічого не хотіли. Хлопець вирішив, що каченята його бояться, і поїхав гуляти з хлопцями. Тося теж хотіла піти бо любила розповіді Юрка - їй здавався чарівним той світ знань, який відкривався перед нею.

Юра ж не любив, що за ним нав'язливою тінню волочиться якесь дівчисько.

Тося пішла подивитися на каченят, а ті ледве дихали. Дівчинка зібрала їх у пазуху і побігла до річки. Пустила на воду, а пташенята не могли вже Не з'являлася і мама-качка. Юра привів хлопців показати диких каченят, але побачив порожній ящик. Здогадався, що це Тосина робота, і, подумки погрожуючи дівчинці, побіг на річку. Там грізно закричав на Тосю, а хлопці, зрозумівши, в чому справа, теж кинулися в річку, підштовхували і підтримували каченят, щоб попливли.

Після того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. А скоріше, вони з ним.

Перед від'їздом бігав на річку, сподіваючись побачити качку з живими каченятами. Але не побачив. І Тося не підійшла попрощатися.

Хлопчик відчув пекучий сором...

ответ:Найбільша захисниця краси — Михайликова мати. То вона, жінка-берегиня, навчила сина любити роси, калину, ранковий туман, розквітлого соняшника. Ганна Іванівна, мати Михайлика, була неписьменною жінкою. Для неї книги — це поле і хліб, квіти і трави, сад і город. Вона безмежно закохана в святу землю, так же любить все, що росте на землі, так же невтомно працює й на полі, і на городі, і в хатньому ділі. Мати Михайлика, хоч і живе в нестатках, але ніколи не нарікає на життя, на свою нелегку долю: любить своє господарство, хай яке воно бідне не буде; любить свій город і садок, своє село. Сама невтомна трудівниця, вона змалку привчає до праці і Михайлика. І дитині ця праця видається не тяжкою, а гарною, потрібною. У праці Ганна Іванівна знаходила свою найвищу радість: «…Як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече"

Объяснение: