Тестування за творами Є. Ярошинської, Т. Осьмачки, А.Малишка, О.Чорногуза, А. Дімарова, І. Жиленко. Контрольна робота №4 (вірна відповідь лише одна.) 1.У фейлетоні «Як вибрати ім'я» О. Чорногуз радить: А) не обирати ім'я «за заповітом» від покійних родичів; Б) обирати ім'я серед імен акторів та співаків; В) обрати складне у вимові ім'я. 2. Фейлетон - це … А) художньо-публіцистичний жанр літератури, в основі якого лежать реальні факти, які зображено в сатиричному або гумористичному плані; Б) художньо-публіцистичний жанр літератури, в основі якого лежать вигадані факти, які зображено в сатиричному або гумористичному плані; В) художньо-публіцистичний жанр літератури, в основі якого лежать реальні факти, які зображено в гротескному плані; 3. Фантастичне уявлення, мара, щось нереальне, химерні видіння, маревні фантазії - це? А)фантастика; Б) фантасмагонія; 4. Чому головного героя оповідання А.Дімарова зовуть Тирликом? А) бо він не вимовляв літеру «Р»; Б) бо він постійно співав «ТРРАЛЛЛЯЯЯ-ЛЛЛя»; В) бо він їздив на тракторі. 5. Як закінчилося оповідання А.Дімарова «Тирлик»? А) він залишився з бабусею; Б) він поїхав до батьків у місто; В) він залишився сиротою. 6. Поема «Прометей» А.Малишка присвячена: А) герою давньогрецького міфу Прометею; Б) безсмертному подвигу воїнів Великої Світової війни; В) подвигу невідомих солдатів, що загинули, захищаючи рідну землю. 7. Звідки був родом солдат? (за поемою «Прометей» А.Малишка): А) з Київщини; Б) зі Смоленщини; В) з-під Полтави. 8. З якого твору І. Жиленко ці рядки: «Присяду на сіно поміж дерезою і глодом. Як блудного сина, прийми мене, хато природи»? А)«Осінь. Копання картоплі»; Б) «Кульбабки»; В) «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна». 9. Визначте віршований розмір уривку з поеми «Прометей» А.Малишка: «То був юнак не з ближніх міст, Чи комсомолець, комуніст, - Ніхто не знав. Знайшли солдатом, То вже й мовчок. Немов за братом, За ним дивились. Падолист.» А)ямб; Б)хорей; В)анапест; Г)дактиль; Д)амфібрахій. 10.Визначте віршований розмір вірша «Осінь. Копання картоплі» І.Жиленко А) ямб; Б) хорей; В) анапест; Г) дактиль; Д) амфібрахій

1А 2А 3В 4Б 5Б 6А 7В 8Б 9Г 10Д

Объяснение:

Україна — благословенний край. Буяють тут зелені сади, наповнюють груди вільним повітрям безмежні степи, пливуть із минулого в майбутнє могутні річки, зливаються з горизонтом золоті хлібні лани.
Здається — кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро
Та наша славная країна...В Україні, славній своєю красою, народився Тарас Григорович Шевченко — великий український народний поет. У тяжких кріпацьких злиднях минало його дитинство. Але була в маленького Тараса мати з люблячим серцем, був батько з лагідними очима, дідусь з мудрими розповідями про героїчне минуле рідного краю:
Село на нашій Україні —
Неначе писанка село,
Зеленим гаєм поросло...
Сам Бог витає над селом.А потім не стало рідних. Хлоцець-сирота опинився в чужому холодному Петербурзі — не стало й Батьківщини . Спогади про рідний край, щира любов до нього, тута за Україною зустрічаються у віршах молодого поета.
Україно, Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько!Опинившись у засланні, Шевченко линув думкою в рідні місця. Ходив берегом мертвого Аральського моря, а очі бачили розкішну природу України:
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють.Як не вистачало Шевченкові, насильно відірваному від України, її зелених гаїв під блакитним небом, пахощів квітучих садів, співу соловейка під золотими зорями, величного спокою замріяних могил! З яким розпачем поет, закинутий злою долею в чужі казахські степи, промовляв: «0 доле моя! Моя країно! Коли і вирвусь з цієї пустині? »
Після заслання Шевченкові не дозволили оселитися в Україні. І лише після смерті Тарас Григорович, для якого не було «на світі України», не було «другого Дніпра», назавжди повернувся на свою прекрасну омріяну Батьківщину.
Т. ШевченкоТарас Шевченко — це один з найперших українських поетів, сила таланту якого, породжена народною творчістю та самим строєм народного самопочування, вповні була спрямована на піднесення й розкриття глибокого духовного життя своєї нації. Недарма поет став справжнім символом української культури, символом національного патріотизму, символом самої української літердтури.
Провівши велику частину свого життя за межами Батьківщини, Великий Кобзар усім своїм серцем належав тільки їй, замученій і гнобленій, але гордій і духовно незалежній. Із надзвичайною переконливістю поет звертається до своїх сучасників і нащадків:
Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.Цей заклик відображає саму внутрішню сутність світовідчування Тараса Шевченка, його ставлення до Батьківщини. Поет бачить її прекрасною землею, яка, на жаль, стала землею страждання. Тому й змальовує Україну такою різною — то замріяно прекрасною, то занедбаною й скривдженою, ніби втрачений рай.
Справжнім шедевром лірики поета, в якій з надзвичайною силою виявляється його любов до рідної країни, є його вірш «Садок вишневий коло хати». У цій поезії Шевченко закладає притаманне його народові уявлення про ідеальний світоустрій, сутність якого — у родинному ладі, житті, заснованому на потягах серця, гармонійному зв'язку людини з природою і Богом, урівноваженні духовного і матеріального начала в людському житті. Тому в змальованому Шевченком світі бачимо село і гармонійне родинне коло на тлі прекрасної української природи.
А ось інший пейзаж — омріяна в спогадах рідна країна, яку поет уявляє земним раєм, землею обіто-ваною:
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка,
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась...Та серед таких елегійних пейзажних рядків усе частіше зустрічаються зовсім інші картини — змалювання землі горя й біди. У таких поезіях Україна постає ніби живою істотою — скривдженою жінкою-матір'ю, окраденою злими людьми. І поетові болить її доля більше, ніж своя власна:
Як Україну эли люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую збудять...
Ох, не. однаково мені.
Так, поет не думає про те, чи буде він сам визнаним на Батьківщині поетом, чи запам'ятають і зрозуміють його, і він з болем зізнається:
Мені однаково: чи буду
Я жить на Вкраїні, чи ні,
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігах на чужині, —
Однаковісінько мені...Т. Шевченко віддає свою долю й щастя заради щастя Батьківщини, мріє про її добробут і волю. Майбутнє своєї країни вбачає в духовному піднесенні, в осмисленні своєї історії, свідомому ставленні до себе як представника української нації. Тому він звертається до своїх земляків із пророчо-закличними словами:
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.Справді, тепер, коли прийшли часи політичного й духовного звільнення нашої Батьківщини, ми розуміємо, що її майбутнє залежить від кожного з нас, від того, наскільки ми змогли усвідомити себе українцями, а цю землю — своєю єдиною рідною землею. І слова Шевченка звучать для нас ніби духовна настанова, заповіт, значення якого не стирається з плином століть.

Одного разу прислівник розачарувався у собі. 

- Я такий нудний, бо ж незмінний. Іменники , дієслова, прикметники - всі за чимось змінюються.

І вирішив він піти з країни Мови.

Одного дня прокинулися  мешканці Мови, а прислівника вже й слід прохолов. Спробували говорити питати одне одного. Щось негарно виходить. Сказати куди піти не можуть (наліво, вгору, тут,там), почуття висловити важко (спересердя, ненароком, лагідно). Вирішили всі разом шукати. 

Знайшли у полі самотнього та сумного, втішили  та попрохали вибачення, що були неуважними. І до сих пір живуть разом щасливо.

 

тут трохи більше. Можна скоротити.