Образ Софі, світ її мрій, бажань, жазів. До ть треба

а) При підготовці до виборів, я порадила б йому не бути таким впевненим у тому, що він у них переможе; робити усе можливе, щоб на виборах голосували саме за нього, а не сподіватися на свою вдачу, яка, з рештою, йому ніяк не до

б) Якщо б Сомко переміг у виборах гетьмана, я порадила б йому переманити на свій бік усих тих, хто голосував за Іванця, щоб не мати за спиною людей, які готові "списом встромить у спину" гетьману, бо це той - хто для них не повинен гетьманувати. Треба мати тільки прихильників, а не велику кількість ворогів при гетьмануванні, бо з цим "каші не звариш".

в) Коли Сомко отримав поразку у виборах гетьмана, я б порадила йому не опускати руки, всіма силами не давати іншим командувати собою. Але при цьому не треба йти на злочин, або "служити" своєму ворогу - Брюховецькому. Не треба задобрювати його та його "слуг". Якщо не можна нічого вдіяти - вдаватися до крайніх мір, тобто силою спробувати встановити справедливість.

«Що робить людину великою?»

Ми живемо в суспільстві, яке постійно розвивається. Усе навколо нас змінюється, удосконалюється. Ми, сучасні підлітки, теж хочемо знайти своє місце в цьому бурхливому потоці, маємо мрії, сподівання, життєві цілі. Кожен із нас хоче бути успішним, але для цього, думаю, треба докласти великих зусиль. Тому я вважаю, що великою людину робить її позитивна, благородна життєва ціль і прагнення будь-що-будь досягти її.

Я вважаю, що той, хто хоче досягти чогось в житті, повинен мати активну життєву позицію. По-перше, треба зрозуміти, чого ти хочеш, поставити перед собою цілі, а, по-друге, розвиваючись, долаючи на своєму шляху чималі перешкоди, прямувати до своєї мети. Але хто сказав, що життя — то весела забавка? Звісно, ні. Тому кожного дня ми стикаємося з новими проблемами, долаємо їх, продовжуючи йти далі. Ставимо нові цілі и йдемо до їх виконання. І так завжди, бо життя — це постійний рух.

Якщо ж людині байдуже, що буде завтра, якщо вона пасивно пливе по хвилях долі, не «горить», а «тліє», то така особистість зазвичай губиться серед інших. Такі люди не знають, чого хочуть, не можуть чітко сформулювати, заради чого живуть. Навряд чи вони зможуть відчути всю повноту життя, пізнати радість перемоги.

На мою думку, тільки того, хто постійно розвивається і працює, досягає вершин у житті, можна назвати справді великим. Таких особистостей цінують і поважають в суспільстві. Наприклад, Олександра Кононова, українська трикратна параолімпійська чемпіонка з біатлону та лижних гонок, — це справді варта поваги велика людина. Ця жінка має серйозні вади здоров'я, але досягла неймовірних висот. Вона, переборюючи себе, сумлінно тренувалася й довела, що є однією з найкращих спортсменок світу.

Усі ми знаємо, що українська письменниця Леся Українка долала неймовірні труднощі у «тридцятирічній війні» із своєю хворобою. Захворівши в дитинстві на туберкульоз кісток, дівчина не втратила життєвого оптимізму: досконало вивчила декілька іноземних мов, самотужки отримала блискучу освіту, малювала, була музично обдарованою. А головне — писала прекрасні поезії, драми, прозу. У цьому був сенс життя цієї видатної жінки — дарувати творчість людям.

На моєму шляху трапляються негаразди, і я намагаюся їх долати, не втрачати надії, не опускати руки на шляху до життєвих вершин. Надзвичайно важливою для мене є підтримка друзів, батьків. Це моя опора, бо бувають випадки, коли вже ніхто в тебе не вірить, а рідні до підтримають, додадуть упевненості у власних силах.

Таким чином, можу сказати, що треба жити повним життям, використовуючи всі можливості, що дала нам природа, докладати зусиль для здійснення своїх мрій. Саме це робить людину великою!