Моральні цінності , що стверджуються у творах А. Ліндгрен та К. Нестлінгер. 20 речень

Лі́на Васи́лівна Косте́нко (* 19 березня 1930, Ржищів, Київська область) — українська письменниця-шістдесятниця, поетеса. Мати Оксани Пахльовської.Народилась у родині вчителів.

У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу.У 1962 р. збірка «Зоряний інтеграл» була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Ще одна збірка «Княжа гора» була розсипана у 1972 р. Це не було дивним, адже звучання поезій збірки було настільки сміливим для того часу, що не можна навіть уявити, що ці твори могли бути

надрукованими.1964-1965 рр. були, очевидно, часом переоцінки цінностей, зокрема світоглядних. Л. Костенко не належала до якихось дисидентських організацій, але коли в 1965 році почались арешти української інтелігенції, підписувала листи протесту, коли у Львові судили В'ячеслава Чорновола і його друзів, вона була на процесі. У 1969 р. у діаспорі було видано велику збірку «Поезії», до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема вірші, які поширювалися у «самвидаві» через заборону тогочасною цензурою.У 1977 р. Ліна Костенко повернулась у поезію — вийшла друком її збірка «Над берегами вічної ріки», через два роки — роман у віршах «Маруся Чурай», у 1980 р. — збірка «Неповторність», у 1987 р. — збірка «Сад нетанучих скульптур». За роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» поетеса отримала Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. У1989 р. побачила світ збірка «Вибране».За книжку «Інкрустації», видану італійською мовою, Ліні Костенко.Дочка Ліни Василівни Оксана Пахльовська — літературознавець, автор статей про літературу Італії, перекладачка багатьох італійських та іспанських поетів.Ліна Костенко стала почесним професором Національного університету «Києво-Могилянська академія», її обожнюють студенти і з трепетом ходять на її лекції, пишаючись тим, що можуть слухати «тирана» українського слова. Вона є почесним доктором Чернівецького національного університету.

Привіт Павлусе!

Я прочитав у творі як ти живеш.Це для мене якось дивно.Нас батьки виховують бути працьовитими,дружелюбними,допомагати іншим.А ти навіть лінувався ходити на прогулянку,так жити неможна.Не можна надіятись на що Бог тобі щось пошле при цьому цього не старатися та не добиватися цілі.Добре що тобі пощастило коли кинули у вікно дохлого хорта ,а він розсипався у дукати.Потрібно щось робити,а не ледарювати!Тобі пощастило в житі адже на все воля Божа.Якщо Бог не захотів би тебе зробити щасливим, то лише тоді б ти відчув що таке лінуватися!Зміни своє життя в кращу сторону!