Цитатний план до "кавказу" (т. г. шевченко)

кожне покоління наново відкриває для себе геній кобзаря. від соціологізаторства, сприйняттят.шевченка  лише як співця знедолених, від розгляду спадщини автора "заповіту" тільки у взаємозв’язках з російською літературою (а інколи пошуку її впливу там, де його зовсім не було), ми приходимо сьогодні до усвідомлення необхідності відкриття "справжнього" шевченка, його нового прочитання. не забронзовілим, не далеким у своїй геніальності, а сучасником, співрозмовником, порадником у пошуках шляхів державотворення хочемо бачити його. шлях до "нового" шевченка позначений працями г.грабовича, о.забужко, в.пахаренка, інших літературознавців.

Яким сомко:   “високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі; і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи” «… розумом і славою взяв над усіма…» «щирий і незлобивий був лицар…»   «він тоді голосом чистим і поважним, мов у золоту трубу протрубив» «…хоть і вмерли лютою смертю, да не вмерла, не полягла їх слава…» іван брюховецький: “…і де збоку чоловік середнього росту й віку, а за їм і по боках його ціла юрба усякою люду – і запорожці, і городове козацтво, і мішане, і прості мужики-гречкосії…чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані – і пучки видно. хіба по шаблі можна було б догадуватися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота, да й та на йому була мов чужа. і постать, і врода в його була зовсім не гетьманська. так наче собі чоловік простенький, тихенький. ніхто, дивлячись на нього, не подумав би, що в сій голові вертиться що небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату. а як придивишся, то на виду в його щось наче ще й приязне: так би, здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. тілько очі були якісь чудні – так і бігають то сюди, то туди і, здається, так усе й читають ізпідтишка чоловіка…” «…мізкує собі ледачий іванець»

                                                                                                                        я знаю сучасне прислів’я: «одне добре діло цінніше ста проповідей». я з цим абсолютно згоден. мало навчати добру та «читати мораль» іншим. потрібно ще робити дійсно важливі, корисні для людей справи. а це не всі люди вміють.                                                                                                                                іноді хороші та добрі слова самі собою стають корисною справою. наприклад, ваш друг чимось засмучений. а ви втішаєте його, даєте корисні поради, просто розважаєте, дякуєте за все, що він вам зробив хорошого. але все одно слово не має такої ваги, як добра справа. за гарними словами не завжди стоїть справжній корисний вчинок.загалом, я вважаю, що доброта - це перш за все діло. до того ж справжній добрий вчинок завжди робиться безкорисливо. воно чимниться «за порухом душі». доброта може виявлятися і в малих вчинках, необов’язково у чомусь великому. наприклад, варто приготувати вечерю втомленій після роботи мамі, захистити слабкого. або власноруч посадити клумбу у запиленому місті.доброта дійсно починається з малого. хоча з часом людина буде здатна творити і великі справи. як мати тереза, наприклад, яка мільйонам бідних та хворих людей.добрі вчинки приностять радість не тільки оточуючим людям, але і тому, хто їх робить. без добра життя нещасне. на цю тему в народі існує ще одне прислів’я: «зле тому, хто добра не робить нікому».