7. Хто з персонажів роману П. Куліша «Чорна рада» каже такі слова: «Як треба рятувати Україну, байдуже мені і літа, і роки»? А Брюховецький; Б Сомко; В Гвинтовка; Г Шрам; Д Черевань. 8. Про кого з персонажів роману П. Куліша «Чорна рада» йдеться: «Він добрий був син і щирий козак, лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти». А про Кирила Тура; Б про Петра Шраменка; В про Богдана Чорногора; Г про Якима Сомка; Д про Матвія Гвинтовку. Тестові завдання з вибором кількох правильних відповідей 9. Визначте риси характеру І. Брюховецького (за романом П. Куліша «Чорна рада»): 1 патріот; 2 демократ; 3 владолюб; 4 підступник; 5 демагог; 6 щира та добра людина. 10. Вкажіть грані діяльності П. Куліша: 1 сходознавець; 2 поет, прозаїк, драматург; 3 антрополог; 4 перекладач; 5 критик і публіцист; 6 історик і етнограф; 7 музикознавець

Коли я читаю новели Рея Бредбері, в мене виникає якесь важке відчуття. Він спонукає мене замислюватися над багатьма проблемами нашого земного існування і майбутнім планети Земля і її «господарів». Письменник, намагаючись уявити майбутнє планети людей, налаштований дуже песимістично. Людство, з точки зору Бредбері, саме собі ускладнює життя, гублячи свій будинок, руйнуючи красу Землі, маленького куточка Всесвіту, створеного Богом для щастя людини.
Занурюючись з перших рядків у зміст новели, відчуваєш жах. Планета спотворена останньою війною. Місто зруйнований, доріг немає, земля пересичена радіоактивної брудом так, що вночі світиться. Люди в якихось лахмітті, брудні. Вони ненавидять своє минуле, ненавидять і сьогодення. У них немає майбутнього. Що ж у них залишилося? Тільки деяка сумнівна дика радість зруйнувати те, що залишилося від цивілізації. Люди з ранку займають чергу, щоб плюнути на відстані в картину «Мона Ліза», яку тримають поліцейські і стежать за тим, щоб у неї не кидали камінням. Жінка на полотні дивилася на цей натовп дикунів і посміхалася таємничо сумно. Хлопчик теж дивився на її посмішку, і серце його калатало в грудях, а в душі звучала музика. Більше жоден у черзі не відчував того, що відчував цей хлопчик. Вона красою своєї пробудила в серці дитини почуття, які у дорослих давно померли. Він не міг ганьбити красу. А далі взагалі мерзенна сцена: влада постановила віддати портрет місцевим жителям на знищення. Це апофеоз відокремленості. «У натовпі вили, а руки клювали портрет, ніби голодні птахи». Тому вдалося в цій дикій юрбі вирвати і собі шматочок картини.
Ховаючи його, Він стиснув руку біля грудей. Схлипуючи, Том побіг туди, де тепер був його будинок, якщо залишки силосної башти можна було їм назвати … Сім’я зустріла його хропіння і стусанами спросоння. У місячному сяйві Том розкрив пальці, розгледів шматочок зарисованного полотна і побачив Посмішку. Вона лежала на його долоні. Хлопчина дивився на неї і повторював про себе: «Усмішка, чудова посмішка …»
Закривши очі, Том продовжував бачити її в темряві. Ласкава, лагідна, вона була там і тоді, коли він заснув. А світ був мовчазний … Так закінчується розповідь. Страшна кінцівка, невтішна, як темна ніч … Але автор ніби залишає шматочок надії. Вона, надія, живе в серці дитини. Воно ще не стало таким жорстоким, як у дорослих, воно ще відгукується на красу, воно ще жадають добра, любові, Злагоди і відновлення. Наполегливо звучить у цьому оповіданні думка Достоєвського «Краса врятує світ». Бредбері стверджує, що у людства є надія. І вона в дітях, психіка яких ще не спотворена прагненням руйнування і знищення. Але як же мало залишається таких чистих душ і серед дітей. Сучасність лякає мене примарами – тих людей, яких описав у майбутню долю людства письменник. Не дай нам, Боже, дожити до таких часів!

Настала весна.Птахи прилетіли здалеких  країв.Прилетілли й лелеки.От два лелеки зробили собі гніздо.От і лелечиха висиділа яйця,і через пару днів з них вилупилися лелеченята.Пройшло декілька місяців,і усі уже навчилися літати крім одного лелеченята.А воно дуже мріял літати,щоразу як намагалося підлетіти і не виходило.Пройшло ще пару місяців,лелеченята виросли а те що не вміло літати й досі навчається.Всі лелеки вже відлітали.А те одне засумувало,з нього всі насміхалися навіть брать і сестри.От мама і каже:сину вилізь мені на плечі.Син здивувався,але так і зробив.Вони так літали-літали мама сказала:розправ крила і начебтолетиш.І вона відлетіла в низ і ік а лелеченя полетіло.Його мрія збулася.Воно дуже раділо.