Знайти в повісті описи обрядів, звичаїв та побуту гуцулів тіні забутих предків

В повісті "Тіні забутих предків" Михайло Коцюбинський не тільки відобразив чарівну красу Карпат, а й передав особливості світосприйняття гуцулів, відтворив їх побут, повір'я, звичаї. В цьому творі тісно переплелися два світи — міфічний і реальній, між ними неможливо провести межу, як і неможливо сказати, де б цій повісті закінчується реальне і починається вигадане. Кохання головних героїв — Івана і Марічки — зароджується і розвивається на тлі природи, з якою вони нерозривно пов'язані. Природа виступає своєрідним персонажем твору, що діє, сприяє розвиткові сюжету, відображає внутрішні стани героїв. Її сили розкриваються через світосприйняття Івана й Марічки, що мали здатність відчувати життя гір, зливатися з ним. Своїми піснями Марічка засіяла всі гори. Музику лісу чув Іван. Природа для героїв — жива істота, що може радіти і сумувати, допомагати і завдавати шкоду Велику увагу приділено автором відображенню міфологічних уявлень гуцулів про надприродні сили. Гуцули вірять, що навколо них повно злих духів, що заповнюють вони "скелі, ліси, провалля, хати й загоди та чекають на християнина". Тому і дотримуються вони звичаїв своїх предків: ворожать, збирають "помічне зілля" і замовляють — тільки так можна уникнути шкоди. Всі свої справи гуцули відбувають серйозно, вважають, що кожне діло має свою таїну. В горах, коли чаклував ватаг над сиром, ніхто не повинен був дивитися на молоко. Чаклування й задобрення злих сил надавали людині впевненості в тому, що її обминатиме лихо. Особливо ласкаво в повісті відображено повір'я, пов'язані зі Святим вечером. Крім арідника, чугайстра, лісовиків, нявок, русалок надприродньою силою володіють і люди: мольфар Юра, Палата, баба Химка. Вірили люди, що Химка "вечорами перекидалась в білого пса, "повзла вужем або котилась горбами прозорим клубком", що в руках "земного бога" Юри були життя і смерть людини і тварин. Ворожбитами і відьмами в гуцулів могли бути звичайні люди. Живучи невіддільно від природи, людина повинна підкорятися законам природи.  В повісті "Тіні забутих предків" незримо сплітаються дійсність і вигадка, реальне з фантастичним. Людина і природа перебувають у повній гармонії, чого, на жаль, не відчувається в сучасному світі.

Дон Кіхот і Санчо Панса - два, здавалося б, полярні світи - два абсолютно різнопланові персонажі, яких ніщо не може поєднувати.

Але життя - річ непередбачувана, і ось справжній ідальго вже поряд зі звичайнісіньким селянином пліч-о-пліч ідуть шукати кращого життя, стають у нерівну боротьбу з жорстоким світом, змагаючись за добро і справедливість.

Порівняльна характеристика персонажів показує ті протилежності, які притягнулися, не зважаючи на обставини.

Дивно, як у постійній взаємодії двох діаметрально протилежних особистостей виникають спільні мотиви для діяльності, з'являється порозуміння та справжня дружба, готова йти на жертв для забезпечення благородних цілей.

Дон Кіхот

Санчо Панса

Походження

З благородної сім'ї, типовий ідальго, котрий отримав гучний титул, має привілеї дворянина, проте зовсім не має грошей

Бідний селянин. За життя збагатився дітьми, проте не має нічого більше. З родини хліборобів.

Зовнішність

Високий, худорлявий. Обличчя має різко окреслені риси. Фізично не підготовлений, дещо слабкий.

Низький, повний, з короткими ногами та чималим животом. Обличчя масне, гладке.

Заняття

Лицар

Зброєносець

Життєва мета

Благородна. Мріє захистити нещасних та знедолених, знищити зло та несправедливість.

Корислива. Бажає здобути посаду губернатора.

Риси характеру

Хоробрий, безстрашний, ідеаліст, романтик, розсудливий, освічений, добрий, співчутливий, мріє встановити чітку грань між добром і злом і стерти останнє з лицяземлі.

Боягуз, реаліст, людина слабкої волі. Корисливий, переслідує меркантильні інтереси, керується можливістю збагачення та наживи. Є прообразом «народної мудрості» без обов'язкової освіченості.

Символізм

Є символом віри у правду, добро та справедливість.

Є символом тверезої думки, адекватного світосприйняття.

Спільні риси

Дивакуваті, добрі, людяні, здатні на шаленство заради досягнення мети

Дядько Максим   суворий, але чесний та турботливий.  Саме це можна побачити читаючи розмову матері та дядька Максима. Яценко, відрізняється від інших героїв  бійцівським характером. У молодості він сліл усюди «небезпечним забіякою» і виправдав цю характеристику: виїхав в Італію, де надійшов у загін Гарібальді. У бої з австрійцями Максим втратив ногу, одержав безліч поранень і був змушений повернутися додому, щоб доживати своє століття в бездіяльності. Дядько вирішує зайнятися вихованням Петруся. Йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю: він пояснює своїй сестрі Ганні Михайлівні, матері Петруся, що зайва дбайливість може ушкодити розвитку хлопчика. Дядько Максим сподівається виховати нового «бійця за справу життя». Це свідчить про  те, що він дбайливий та рішучий.
Дядько Максим:чесний, відкритий, мужній, має бійцівський характер, суворий, розумний.