Чим особливі ви (2-3 речення або 5-6 рис придумайте

Оскільки я можу адекватно себе оцінювати та усе ж таки не впевнена у своїх словах про себе ж, я вирішила запитати думку людей зі сторони, а точніше - друзів. Тож я отримала таку міні-характеристику :

1. Щира

2. Добра

3. Чесна

4. Лінива

5. Талановита

6. Пессиміст

7. Щедра

8. Уперта

В цілому, я навіть згідна. Врешті решт - зі сторони видніше.)

ответ: Я особливий ,бо маю риси харатну які є не у кожого.Старанність,чуйність, уміння до ншому,завжди маю гарний настрій і свою думку.

Объяснение:

Старая украинская литература общественную среду и человека показывала еще как параллельные и, в сущности, независимые одно от другого явления. Да, у Сковороды арсенал моральных понятий индивида возникает не исторически, не в результате общественной практики, а является неизменным, поскольку определяется той или другой врожденной «природой» человека. Этическая норма выступает автономной как форма личного поведения, которое может быть, на его взгляд, реализована независимо от состояния морального сознания общества. Исходя из просветительского представления о естественной доброте человека, Котляревский предпринимает шаг вперед и в своих произведениях показывает, что реальное поведение, те или другие черты личности зависят от среды, социальной роли, общественного положения и воспитания индивида. В пьесе «Наталка Полтавка» Тетерваковский заявляет: «Я — возный и признаюсь, что от рождения моего расположен к добрым делам; но, за немощностью по должности и за другими хлопотами, до сели ни одного не сделал». Эти слова, в сущности, характеризуют антигуманный характер всего общественного организма. Выходит, что в обязанности возного как одного из мелких функционеров государственного аппарата не входит делать людям добро. Наоборот, социальна роль Тетерваковского именно и дает ему возможность пренебрегать интересами дургих, в частности добиваться понуждаемого брака с Натальей, угрожая при этом старой Терпилихе штрафом и даже заключением.. Вместе с выборным он добивается, чтобы Петр отступился от Натальи (предал естественное чувство) и немедленно убирался из села. «А когда волей не падешь, - поддерживает его выборный, - то туда закинем, где козам рога правят». Общество, основанное на неправде и насилии над личностью следовательно, выработке эгоистичных, противоестественных черт. «Ишь, возный — так и хорохорится что помазывал господином, - говорит о Тетерваковском Николай.— Юрист рьяный и хапуга такой, что с родного отца стрясет!» Возный четко осознает, что в таком обществе можно чего-то добиться только подкупом и ложью, потому что Всяк, кто не мажет, то очень скрипений Кто не лукавит, то сзади сидит… Общественное уродство особенных качеств Тетерваковского, его жизненных принципов и поведения находит основу и моральное оправдание в общем противоприродном состоянии общества. В ответ на реплику выборного, что врать и обманывать других «от бога грех, а от людей стыд», возный заявляет «О, простота, простота! Кто теперь это-то как его — не брешет и кто не обманывает?» Лгун и барский блюдолиз Финтик («Москаль-волшебник»), который «в нынешнее просвещенное время» стесняется родной матери «за мужичие наряды», тоже теряет совесть и отрекается от своих естественных чувств под воздействием морали чиновнической среды. Этот представитель крючкотворного «Крапивного семени», в котором «совесть купоросом подправлена», не боится никакого осуждения за неуважение к своей матери. Такое отношение к ней выплывает из моральных норм общества, что и есть для него главным: «Надобно сообразоваться времени и по оному уступки и чувства свои располагать».

Настала осінь. Вітер завивав у гіллі безлистих дерев, тріпаючи останнє рване листя. Від холодних дощів розмокла безсила земля. Вона чекала зимового відпочинку, щоб навесні знову прокинутися повною сили. Крізь дощі і осінні тумани на південь відлітали зграї птахів. Вони прощалися тужливими голосами з рідною землею і обіцяли, що через зиму повернуться. Чулися голоси качок, ластівок, журавлів і клекіт лелек.
Зграя лелек летіла на своє звичайне місце зимівки. Попереду летів здоровий та сильний вожак зграї, а десь позаду молоді лелеки. Разом з молодими летів старий, немічний птах. Це був мовчазний лелека і дуже-дуже сумний. А молоді лелеченята з цікавістю поглядали на нього. Їм хотілося дізнатися про сум свого сусіда в польоті.
На солоних лиманах у час перельотів збираються птахи з усієї Європи – тисячи птахів! А можливо й сотні тисяч? У кожній зграї вистачає місця. Ось тут молоді птахи не витримали і обсіли старого, розпитуючи його про життя.
– Ви ще молоді, – промовив лелека. – А я вже багато прожив. Лечу на місце своєї першої зимівки, щоб побачити ще раз рідні місця і проститися зі світом, бо відчуваю: недовго мені лишилося жити.
– Тож ти багато побачив і можеш розповісти, – сказав один з лелек.
– Так, побачив я за своє життя немало, але розповідати не люблю.
Лелека заплющив очі і здавалось, що заснув. Мовчали й молоді птахи. Несподівано розплющивши очі, літній птах промовив:
– Гаразд. Я розповім вам одну історію. Але за однієї умови: якщо ви не будете задавати питань.
Молоді птахи погодилися. Тоді старий лелека розпочав своє довге оповідання.