1. яку будову мають народні пісні? на підтвердження своїх думок використайте приклади з пісні «місяць на небі, зіроньки сяють». 2. чому в першому рядку пісні йдеться про те, що «цвіте терен», а в другому — уже «цвіт опадає»? чому саме ця рослина оспівана? цвіте терен, цвіте терен, а цвіт опадає. хто в любові не знається, той горя не знає. а я, молода дівчина, та й горя зазнала, вечероньки не доїла, нічки не доспала. ой візьму я кріселечко, сяду край віконця, і ще очі не дрімали, а вже сходить сонце. хоч дрімайте, не дрімайте — не будете спати, десь поїхав мій миленький іншої шукати. місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.в човні дівчина пісню співає, а козак чує — серденько мре.пісня та мила, пісня та люба —все про кохання, все про любов.як ми любились та й розійшлися, тепер навіки зійшлися знов.ой очі, очі, очі дівочі, темні, як нічка, ясні, як день! ви ж мені, очі, вік вкоротили, де ж ви навчились зводить людей?

Відповідь:

2.Терен — символічна рослина і в літературі, і у фольклорі. Це символ перешкод, страждання.

Пояснення:

«Анна Кареніна» цитатна характеристика
Опис Анни Кареніной: «Блестящие, казавшиеся темными от густых ресниц, серые глаза дружелюбно, внимательно остановились на его лице, как будто она признавала его, и тотчас же перенеслись на подходившую толпу, как бы ища кого-то. В этом коротком взгляде Вронский успел заметить сдержанную оживлённость, которая играла в её лице и порхала между её блестящими глазами и чуть заметной улыбкой, изгибавшею её румяные губы»
Анна о любові до Вронського: «… Я как голодный человек, которому дали есть. Может быть, ему холодно, и платье разорвано, и стыдно ему, но он не несчастлив. Я несчастлива? Нет, вот моё счастье…»
Анна про себе та чоловіка: «Я дурная женщина, я погибшая женщина,…. – но я не люблю лгать, я не переношу лжи, а его (мужа) пища – это ложь. Он все знает, все видит; что же он чувствует….У бей он меня, убей он Вронского, я бы уважала его. Но нет, ему нужны только ложь и приличие»
Анна про сина: «Она вспомнила ту, отчасти искреннюю….роль матери, живущей для сына, которую она взяла на себя в последние годы….в ней есть держава, независимая от положения в которое она станет к мужу и Вронскому. Эта держава – был сын….она не может покинуть сына.»
Анна про себе: «Я ничего не хочу доказывать, я просто хочу жить; никому не делать зла, кроме себя…» «Туда! — говорила она себе, глядя в тень вагона, на смешанный с углем песок….. – туда, на самую середину, и я накажу его и избавлюсь от всех и от себя».
Кіті про Анну: «…Анна была совершенно проста и ничего не скрывала, но что в ней был другой какой-то, высший мир недоступных для неё интересов, сложных и поэтических»
Каренін про Анну: «Без чести, без сердца, без религии, испорченная женщина! Это я всегда знал и видел, хотя и старался, жалея её, обманывать себя……. Виноват не я, но она. Но мне нет дела до неё. Она не существует для меня…»
Бетсі про Анну: «В меня кинут камень, я знаю,… но я приеду к Анне; да я непременно приеду».

– Лесю, вас називають геніальною Поетесою, дочкою Прометея, романтичною непересічною особистістю, а от мати нагородила Вас псевдонімом – Українка. Чому саме таким?

– Усе дуже просто, адже цей почесний псевдонім вказує на моє походження, на те, що я не соромлюсь своєї національності, захищаю Батьківщину сильним словом, а також доводжу світу, що українська література нічим не гірша зарубіжної й має своє почесне місце в серці кожного читача.

– Мати мала великий вплив на вас, але й уся сім’я до розвинутися вашим здібностям?

– Звісно. В родині спілкувалися українською мовою, шанували народні звичаї, читали українські книжки, а також видання іноземними мовами. Мій дядько, Михайло Драгоманов, – відомий публіцист, критик, історик. Мати, Олена Пчілка, – відома письменниця. Старший брат, Михайлик, рано зацікавився книгами, завдяки чому і навчив мене, чотирирічну дівчинку, читати разом із ним. Тому мені легко було вийти на літературний шлях, бо я з літературної родини, але від того не менше кололи мене поетичні терни.