Теорія літератури очень надо ів ​

какую теорию сказалбы хоть что делать

Объяснение:

Тарас Григорович Шевченко. Як багато значать ці три слова для українців, бо це не просто ім’я людини, а символ любові до рідного краю, символ волелюбності, сміливості й чесності, що не бо­їться жодних перешкод і заборон. Ця людина — епоха не тільки в історії української літератури, але й в історії України, бо масштаб­ність і велич цієї постаті є дійсно неперевершеною.
Тарас Шевченко ніколи не був і не буде людиною з минулого, бо творчість його актуальна завжди — і сто років тому, і зараз, і через сто років після нас. Я впевнено можу сказати, що в Україні немає жодної людини, яка б не знала рядочка з Шевченкового твору, або хоча б його імені. Тараса Григоровича пам’ятають, шанують, бо дійсно важко переоцінити все значення його діяльності.
Але чим же він важливий для нас зараз? Для мене особисто — це приклад надзвичайної мужності і вірності собі, бо лише дуже смілива людина могла писати твори на зразок «Сну» в країні, де панувала царська сваволя. Тільки людина з великою силою духа могла винести стільки років заслання без можливості займатися улюбленою справою.
Шевченко вірив у велике майбутнє України, бо недарма ж з’я­вився такий вірш, як «Ісаія. Глава 35». І для нас, нащадків велико­го поета, які живуть майже через півтора століття після його смер­ті, цей вірш все ще залишається програмою на майбутнє. Україна вже вільна і незалежна — і це саме те, про що мріяв великий Коб­зар, але чи щасливі люди в нашій країні? Нам багато ще треба зробити, щоб мрії поета здійснилися, щоб Україна стала квітучою і щасливою країною. Адже ми маємо головне — власну незалежну країну, про яку Тарас Григорович міг тільки мріяти, і ми повинні усвідомити, що в цьому нам дуже пощастило, але треба рухатись далі, щоб здійснилося пророцтво:
... і потечуть Веселі ріки, а озера Кругом гаями поростуть Веселим птаством оживуть.
І ще одна настанова Шевченка сьогодні актуальна як ніколи: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...»

Контрольну вчора ми писали,

А вчитель гав ловив в журналі -

Тому ми швидко так списали.

А на наступний день,

Під звук пташиних теревень,

Оцінку і дознали.

Тепер хоч в воду, хоч з моста

У мене двійка - не спроста!

Я ж навіть списував і коми!

У кого? У сусіда Толі!

- Толян, сусіде, як це так?

Мені тут двійка - не п'ятак!

- Мій добрий друг, я теж списав

і маю не п'ятірку!

Такого ж лебедя - цю двійку!

За це я дякую сказать повинен

Цьому кирпатенькому Тимі!

- Тимко, Тимко, як написав?

- Так як і всі - усе скатав!

- На скільки?

- Краще б не казати!

- У кого встиг?

- У Гончаренко Каті!

- Катрусю, Катя, Катя, Катя!

Що сталось? - годі плакать!

- Ой, не кажи мені нічого!

Тепер з моста, тепер - у воду!

Через це "Два"! Хоча би "Три"!

А все у цьому винен ти!

- Чому це я? Знайшла на кого!

- А списувать знайшли же моду!

От я, дурна, у тебе і списала.

Якби ж я знала, якби же знала...

 

Дзвінок тут швидко пролунав

Наш клас із класу повтікав.

Лиш я сиджу, рука сіпнулась - 

Отут-то коло і замкнулось!

 

 

* , понесло, понесло. Його і справді я вигадала, тільки якщо думаєте, що вчитель зважить на те, що ви не могли такого написати, то просто переробіть все у невіршовий варіант - вам ж не ліньки?*