1. Твір М. Вінграновського “Сіроманець” за жанром:А) оповідання;Б) легенда;В) повість;Г) казка.2. Головного героя твору М. Вінграновського “Сіроманець”звати:А) Сашко;Б) Олесь;В) Федько;Г) Андрійко.3. Що робив Сіроманець усе життя в одноіменному творі М. Вінграновського:А) полював;Б) водив зграю;В) був відлюдником;Г) переховувався.4. Кого вовк вичікував у засідці?А) коня з вершником;Б) зграю;В) мисливців;Г) мандрівників.5. Що трапилось після зустрічі Чепіжного з Сіроманцем?А) дітям заборонили ходити до лісу;Б) селяни влаштували облогу вовку самотужки;В) до села прилетів вертоліт із мисливцями;Г) вовка хотіли заманити до села.6. Хто захищав Сіроманця?А) ніхто;Б) дядько Побігайло;В) голова колгоспу;Г) хлопець Сашко.7. Кого купив Чепіжний на базарі?А) великого собаку;Б) вовкодавиху;В) рись;Г) ведмедя.8. Що Чепіжний з мисливцями робили в лісі?А) копали яму-пастку;Б) полювали на диких кабанів;В) вирубували дерева;Г) збирали гриби.9. Одного дня Сашко зрозумів, що Сіроманець:А) оглух;Б) втратив нюх;В) сліпий;Г) пошкодив лапу.10. Чим Василь Дмитрович хвалився журналістам?А) що вполював найбільшу кількість диких кабанів;Б) що впіймав Сіроманця;В) що врятував село;Г) що підстрелив останнього вовка.11. Де переховувався Сіроманець від переслідувачів?А) глибоко в лісі;Б) на іншому березі лиману;В) вдома у Сашка;Г) на полігоні.12. Хто врятував його від неминучої голодної і холодної смерті?А) льотчики;Б) танкісти;В) селяни;Г) зграя.​

1.в 2.а  3.б 4.а 5.в 6.г 8.а 9.в 10.б 11.г 12.а 7.

Объяснение:

А

Б

А

В

А

Б

А

А

А

А

Б

В

Объяснение:

Прометей — герой давньогрецького міфу. До образу Прометея зверталися багато митців різних епох і народів. Цей герой неухильно виконує своє призначення задля щастя людства, стаючи символом нескореності, героїзму, майже надлюдської мужності.

Образ героя-вогненосця, який не підкорився волі богів, використовували славнозвісні Есхіл, Гете, Байрон, а також великі українські поети Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Андрій Малишко. Наприклад, Леся Українка звертається до тих, кому небайдужа доля народу, говорячи: "Брати мої, нащадки Прометея". Волелюбні революційні прагнення Великого Кобзаря також уособлені в образі Прометея: поема "Кавказ" досьогодні є геніальним прикладом утілення відомого образу.

Талановитого українського митця Андрія Малишка теж надихнув образ Прометея. Поет створив хвилюючу поему, де розказано про героїчну долю радянського солдата та про самопожертву селян, які намагалися вкрити його від фашистів.

Задум поеми "Прометей" виник в уяві поета в самий розпал війни. Андрію Малишку розповіли про солдата-розвідника, який був родом зі Смоленщини. Цього солдата, важко пораненого, сховали в себе українські селяни, однак, незважаючи на всі намагання, хлопець усе ж потрапив до рук гітлерівців. Загарбники довго допитували селян, погрожуючи смертю, але ніхто не видав росіянина. Щоб урятувати добрих людей від загибелі, боєць признався, хто він є. Фашисти прив'язали розвідника до дерева й спалили його, а селян погнали в неволю. Цей випадок схвилював Андрія Малишка до глибини душі. Подвиг солдата та його духовна близькість з українським народом вразили поета. Цей розвідник здавався людиною прометеївської сили духу.

Поема "Прометей" — приклад епічного твору. Залишивши почуту розповідь майже без змін, Андрій Малишко наповнив її тонким психологізмом, високою патетикою та героїчним пафосом. Після тяжкого бою селянський хлопчик знаходить важко пораненого молодого солдата. Українські селяни надали йому до забинтували груди та поклали його на сіно в стодолі. Опритомнівши, боєць звертається зі словами глибокої вдячності до хазяйки, яка доглядала його, називаючи цю жінку матір'ю. Уже з перших сторінок поеми ми бачимо, що молодому воїнові притаманні найкращі людські риси: ніжність, вдячність, простота почуттів. Одного разу, гортаючи сторінки шевченківського "Кобзаря", хлопець відчув неабиякий інтерес до образу Прометея. У баченні бійця славетний герой міфу постає як символ самовідданості, чесності, мужності. І солдата, і хлопчика, з яким він потоваришував, дуже вразила сміливість Прометея протистояти богам. Навіть уві сні вони бачать "Прометея зоряні очі".

Фінал поеми трагічний. Фашисти знаходять бійця. На майдані, під дулами німецьких автоматів, жоден із селян не розкриває таємниці юнака, називаючи його своїм. Та боєць розуміє, що більше чекати не можна: кати не пробачать людям непокори й знищать їх. Беручи провину на себе, хлопець вигукує: "Стріляй! Розвідник я! Солдат!"

Андрій Малишко з глибокою печаллю розмірковує над долею смоленського юнака. Поет, користуючись літературним засобом авторського відступу, каже про те, що молодим рукам солдата треба було б трудитися, а тепло серця віддати коханій. Жорстока страта розвідника приголомшила селян. Лише бринять, мов луна, в їхній пам'яті останні слова — слова солдатського заповіту:

Дивіться, люди, по мені,

Устануть інші в пломені.

Ставайте й ви в трудні походи,

Не вип'ють прокляті заброди

Живущу кров мою.

У цих словах немає й тіні розпачу, жалю, страху. Солдат вірить, що справа, за яку він віддає своє молоде життя, переможе. Тому Прометеєві не страшно померти.

Андрій Малишко старанно підкреслює, що герой його поеми — не тільки хоробрий воїн, а й ніжний син, вірний товариш, людина-гуманіст. Саме таким — простим, лагідним, дещо сором'язливим, сповненим жаги до життя — міг бути полум'яний герой вічного міфу — титан Прометей.

1) рік написання: 1847 тема «мені тринадцятий минало»:   зображення безрадісного дитинства тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу. ідея:   співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати. основна думка:   не зазнали щасливого дитинства тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами. художні засоби  «мені тринадцятий минало» риторичні оклики:   «господнє небо і село, ягня, здається, веселилось! »; «поглянув я на ягня — не мої ягнята! »; «обернувся я на хати — нема в мене хати! »; «не дав мені бог нічого! »; «і хлинули сльози, тяжкі сльози! »; «…лани, гаї, сади! ». риторичні запитання:   «…чи так мені чого було? »; «…чого так весело було? ». порівняння:   «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє». метафори:   «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо іло». епітети:   «небо голубеє»; «тяжкі сльози», «господнє небо» 2)рік написання: 1839 жанр:   з казково-фантастичними подіями. тема:   розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля. ідея:   невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів. основна думка:   кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях. художні засоби «тополя» метафори:   «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба». порівняння:   «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах». повтори:   «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько». епітети:   «біле личко», «карі », «щира правда». звертання:   «легше, мамо, в труні лежати», «бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «зроби, моя пташко! ». «добре, доню…», «і, бабусю», «плавай, плавай, лебедонько! », «скажи, моє серце! », «мамо доле моя! », «боже милий, боже! », «подивися, тополенько! », «рости ж, серце-», «не знайте, дівчата! », «бо не довго, чорнобриві! »