Що висміюється в творі "Гуменний"?

байдужість та безвідповідальність пана, хитрість та підступність прикажчика, його небажання визнати свою провину.

Автор: Павло Тичина.

Рік написання: 1914.

Збірка: “Соняшні кларнети”.

Тема: зображення краси природи, прихід весни.

Літературний рід: лірика.

Жанр: пейзажна лірика.

Вид лірики: пейзажна.

Провідний мотив гімн весні як символу любові, життя й натхнення.

Композиція: 4 строфи

Віршовий розмір: вірш написаний різними віршовими розмірам.

Художні засоби: епітети (золоті арфи, плач перламутровий), метафора (йде весна), пестливі слова, повтори, авторські неологізми (ніжнотонні, самодзвонними).    Поезія увійшла до збірки “Сонячні кларнети”. У сонячних яскравих символах поезії втілені мажорні надії молодого національного світу. У символічному образі дівчини – весни закладене оптимістичне почуття випробувань і тривог, що постануть перед нацією. Вони переплітаються з особистими очікуваннями ліричного героя. Поезія сприймається як багатогранне і святкове сприйняття особистої весни і весни нації, їхньої молодості, буяння сил.

    Вірш складається з чотирьох строф, які об’єднуються в одне ціле ритмом і римою, що знаходиться в середині їх (самодзвонними – ніжнотонними). 

    “Арфами, арфами – золотими, голосними” озивається в радісно настроєній душі поета навколишня природа й інтимне переживання, що сам поет навіть не може сказати, чи то смуток, чи то безмежне щастя володіє ним, бо бринить в серці й те, й інше.

    Друга строфа віщує благодатну зливу, тому хмари – думи заполонили небо. 

  У поезії Тичини застосовує вишукані тропи: метафоричні епітети (арфи – золоті, голосні, самодзвонні; весна – запашна, квітами-перлами закосичена; плач перламутровий), порівняння (блакить переповнила думами, наче море кораблями; поточки, як дзвіночки). Тропи зрощуються, переходять один в один.

    Вірш написаний не одним розміром, що підсилює його музикальність і мелодійність. Він сповнений не тільки звуковою гамою, а колористичною (блакить, вогневий бій, перламутровий плач, жайворон як золотий).

Народився Михайло Панасович Стельмах 24 травня 1912 року в селі Дяківці Літинського повіту на Вінниччині. Його дитячі роки минали серед мальовничої природи Прибужжя .

Мати його, Ганна Іванівна, добра, ласкава і невтомна трудівниця, перша пробудила в його дитячому серденьку любов до природи, навчила милуватися вранішніми росами і легеньким ранковим туманом .

З особливою ніжністю згадував письменник батька, Панаса Дєм'яновича; діда Дем'яна —колишнього кріпака, філософа, талановитого майстра; бабусю, яку любив понад усе; дядька Миколу, якого по-вуличному звали Бульбою -- цих простих, добрих, чесних і невтомних людей, серед яких минуло дитинство Михайлика. 

Коли Михайлику було дев'ять років, його віддали до школи. Хлопчик на той час вмів уже читати і писати, тому його відразу прийняли до другого класу. Сім'я постійно відчувала матеріальні нестатки, жити було важко, вчитися — теж. На всю родину Стельмахів були одні чоботи, тому часто взимку батько носив Михайлика до школи на руках, загорнувши його у якусь теплу одежину.

Змалку в хлопчика виявився великий потяг до знань, до книжки. Він самотужки навчився грамоти ще вдома, лише мріючи про школу. Читав усе, що потрапляло до рук. Найбільше захопили його дві книжки – «Кобзар» Тараса Шевченка і «Тарас Бульба» Миколи Гоголя.

Після закінчення початкової сільської школи Михайло Стельмах вступив до школи колгоспної молоді, а в 1928 році очолив молодіжну бригаду з колишніх наймитів. Від зорі до зорі працює він у полі, а в душі плекає мрію: буду вчителем. Спершу майбутній письменник навчається у Вінницькому педагогічному технікумі, а в 1933 році перший у Дяківцях закінчив Вінницький педінститут. Дві зими учителював у школах рідного Поділля, збирав усну народну творчість, пробував писати. Перші його поезії надруковано в 1936 році.

Перша збірка віршів «Добрий ранок» побачила світ у 1941 році. Рядовим солдатом-артилеристом пішов М.Стельмах на фронт у перші ж дні війни. Контузія, поранення, госпіталь, лікування….І ось така бажана Перемога! Поет-воїн повернувся до улюбленої справи – глибокого вивчення усної народної творчості.

Загальне визнання принесли письменникові романи «Велика рідня» та «Кров людська — не водиця».

Цілу бібліотечку складають книжечки Михайла Стельмаха для наймолодших читачів: «Жнива», «Колосок до колоска», «Живі огні», «Весна-весняночка», «У сестрички дві косички», «В їжачковім вітряку», «Як журавель збирав щавель», «Маленька Оленка», «Бурундукова сім'я», «Заячий секрет», «Цапків урожай», «Журавель», «Ой весна-зоряночка», «Чорногуз приймає душ», «Літо-літечко», «У бобра добра багато» та інші. Заслуговує на увагу і казка про кмітливу дівчинку «Маленька Оленка». 

ЗАЄЦЬ СПАТИ ЗАХОТIВЗаєць спати захотiв,Сам постелю постелив.Сам собi принiс подушку,Пiдмостив ïï пiд вушко,Та у зайця довге вушко —Все звисає iз подушки.

Помер М.Стельмах 27 вересня 1983p. в Києві.  

Могила М.Стельмаха Бюст на алеї у Вінниці

Музей М.Стельмаха в с.Дяківці відкрито 24 травня 1989 р. У музейній колекції є особисті речі письменника, документи, фотографії, кіно- та відеоматеріали, сувеніри, речі хатнього вжитку родини Стельмахів, меблі та книги з особистої бібліотеки Стельмаха, різноманітні видання його творів.

Підготувала Фіцай Ольга Василівна –вчитель початкових класів Буштинської гімназії-інтернатуДжерело: Ткаченко Н.С., Ходосов К.О. Вивчення творчості Михайла Стельмаха: Посібник для вчителів.-2-е вид.із зм. і доп.-К.: Рад. школа,1981.-224с.-Бібліогр.: с.223