Контрольний твір на тему Тарас Шевченко - пророк української нації.

Микола Васильович Гоголь народився в Україні. Усе, що оточувало хлопчика в дитинстві, було овіяне романтикою: краса українських пейзажів, чарівність народних легенд та героїка історичних переказів.

В один з періодів свого життя Гоголь надзвичайно захопився історією. Особливу його увагу привертала всесвітня історія та минуле рідної України. З-під пера письменника вийшла повість "Тарас Бульба", яка описує одну з найбільш яскравих сторінок української історії — епоху козацтва. У творі М. Гоголь першочерговим завданням для себе визначив не історично точний опис подій та деталей, а зображення сили національного характеру, козацької звитяги, духу самої епохи, яку він відтворює яскраво і колоритно.

В образі головного героя Тараса Бульби автор втілив найкращі риси запорізького козака.

Тарас — один з числа корінних полковників, людина досвідчена, загартована у битвах. Його поважають товариші по зброї за любов до Батьківщини, мужність, вірність товариству, відданість справі захисту рідної землі від ворогів.

Маючи двох синів, Бульба пишається ними, хоче бачити їх справжніми козаками, хоче показати їх — свою гордість — товаришам.

Тому герой і знаходить справу, в якій би сини проявили себе з найкращого боку. У поході старший син Остап, завдяки мужності, кмітливості, вмінню володіти зброєю, стає курінним атаманом. Гордістю переповнене серце старого Тараса. Та, на жаль, молодший син Андрій зрадив рідну землю, зрадив товаришів. Горе зігнуло батька. Він як справжній патріот і запорожець обирає любов до Вітчизни, а не любов до сина. Андрій гине від рук батька.

Мужньо витримав Тарас, хоча серце розривалося, і сцену тортур, яким піддал вороги старшого сина. Та помстився добре старий козак ляхам, випалюючи їхні села та міста.

У кінці твору смерть чекає і на самого Тараса. Та він думає не про себе, а про те, як краще відступити його товаришам. Саме таких людей, як Тарас Бульба — мужніх, сміливих, вірних, відданих — поважали на Січі, про них складали пісні кобзарі. Такими людьми пишався наш народ, ними славилась Україна!

У 1882 р. редакція львівського журналу. «Зоря» оголосила конкурс на кращий історичний твір. І. Франко, який на той час перебував під впливом історичних романів Вальтера Скота, також узяв участь у цьому конкурсі. Так з’явилася героїко-романтична історична повість «Захар Беркут». Збереглося мало документів, які свідчили б про життя й побут давніх українців, тому автор спирався переважно на народні перекази та легенди. На матеріалі життя й побуту Тухольської громади XIII ст. письменник спробував змоделювати ідеальне суспільство, де переважають моральні цінності та високі ідеали. Він хотів показати, що гармонійне життя людей виправдане історією, що суспільство, у якому існує рівноправність, витримає будь-які випробування.

Мешканці села Тухля — відважні, сміливі, винахідливі, кмітливі, дружні. Вони люблять свій край — оцей невеликий клаптик гірської місцевості, цінують свободу й незалежність, воліють краще вмерти, ніж потрапити в полон. Головні герої повісті також ідеальні. Це і сміливий відчайдушний лицар Максим Беркут, який ладен до останнього битися з ворогами, аби захистити рідне село. Він готовий навіть прийняти смерть, бо на зраду не здатен. Це й красуня Мирослава, яка заради порятунку громади йде на конфлікт із батьком, фактично стає по другий бік барикади, стає вірною соратницею Максима й Захара Беркутів.

 Але найбільше враження справляє образ мудрого вождя тухольців — дев’яносторічного Захара Беркута: «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази». Він уже немолодий, але ще сильний, міцний, суворий, але справедливий. Його основним життєвим покликанням є праця на користь народу: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Бажаючи бути корисним іншим, Захар ще змолоду навчився лікувати рани й завдяки цьому рятував життя своїх односельців. У важкі часи для громади Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь: дає завдання тухольцям не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь, а потім Захар приймає хитре рішення про затоплення ворогів. Тухоль-ці були врятовані!

Захар Беркут — батько вісьмох синів. Усі вони шановані люди, гідні свого батька. Мене вразило те, що Захар, як біблійний герой, був готовий пожертвувати сином Максимом задля загального добра. Цей факт, на мою думку, не свідчить про те, що Беркут був бездушним і байдужим батьком. Швидше навпаки — вчинок показує нам жертовність і патріотизм вождя, адже на його плечах відповідальність за чужих дітей, про яких він повинен подумати в першу чергу. Перед смертю Захар Беркут бачить перемогу справи, якій віддав своє життя. Його виступи перед тухольською громадою сповнені переконливістю й життєвою мудрістю. Він закликає тухольців триматися разом, незламно стояти один за одного, щоб ніяка ворожа сила не змогла їх здолати.

Хочу зауважити, що твір також показує патріотизм українського народу, його бажання бути вільним і незалежним. Ми, нащадки, також повинні до цього прагнути. Ідеальний керівник громади, показаний в образі Захара Беркута, може бути прикладом для сучасних політиків, які, на жаль, часто забувають про громадське та думають лише про особисте.

Читать полностью: http://tvori.com.ua/povist-pro-zhittya-davnix-ukranciv-zaxar-berkut/#ixzz4Trnb0lTQ