Batishcheva
?>

Прочитайте оповідання Ярослава Стельмаха й подумайте, що «не так» вчинили друзі?НахабаСкінчилися уроки, а вчителька наша й каже:- Сашко Лісовий захворів, хто піде його провідати?- Я! Я! Я! - посхоплювалися всі.- Якщо ви і в нього так кричати будете, - говорить учителька, - то краще нікому не йти. Хворому потрібен спокій.Ми запевнили її, що галасувати не будемо, а вчителька відповіла, що ми молодці, але все одно сьогодні хай підуть кілька чоловік, а завтра ще кілька і післязавтра теж.- І пам'ятайте, - закінчила вона, - хворому потрібен спокій. Дивіться, щоб він не вставав з ліжка, розважте його, як зумієте. Може, й нагодувати доведеться.Приходимо ми. Лежить Сашко, горло замотане, книжку читає.- От добре! - зраділа його мама. - У мене саме обідня перерва закінчується. Там, на кухні, суп доварюється. Ви через десять хвилин з плити його зніміть, хлопця мого нагодуйте. А я побігла.- Ну як тобі, - ми в Сашка питаємо, - нудно, мабуть, лежати?- Та ні, - одказує. - Зовсім не нудно. Я от книжку читаю. Цікава!Але ми зрозуміли, що це він так говорить, із ввічливості. Спробуйно сам-один полежати цілий день!- Нічого, - підбадьорюємо, - ми тебе зараз розважимо. От тобі Наталка заспіває. В неї голос гарний.- Чого це я буду співати з дурного дива?! - Наталка нам. - Може, йому й не хочеться зовсім.- Як це - не хочеться?! Ех ти, подруга! Він же один тут. Ну, як знаєш. Тоді ми з Митьком заспіваємо.Стали ми посеред кімнати, відкашлялись і давай співати. Співали-співали, аж захрипли.- Що, - питаємо, - повеселішало тобі трохи?- Авжеж, повеселішало, - Наталка за нього відповідає. - Так фальшивити, то краще вже зовсім мовчати. І без ваших концертів обійдеться. Правда ж, Сашку?Сашко промовчав, але ми зрозуміли, що це він так промовчав, щоб не завдавати нам клопоту. Але про які клопоти може йіи мова, коли товариш хворий!- Давай, - Митько каже, - ми йому наш сюрприз відкриємо.- Давай!І стали ми тут матроський танок виконувати, який на святковии вечір готували. Підспівуємо собі, в долоні у такт плещемо, підборами по паркету - ух! Так добре в нас іще ніколи не виходило. Розчервонілись обоє, вхекалися, але стараємось, - для хворого ж товариша.Чуємо дзвоник у двері. Наталка побігла відчиняти. Вривається до кімнати дядько якийсь у халаті.- Це що за неподобство! - кричить. - Я поверхом нижче живу. У мене робота термінова, спеціально додому взяв, щоб не заважав ніхто, так ви отут казна-що виробляєте. Тупаєте по голові вже цілу годину, зосередитись неможливо!Ми йому почали пояснювати, що прийшли провідати хворого товариша. А він:- Нічого собі хворий! Таке витримати - здоров'я як у слона треба мати. Припиніть цей тупіт. Книжку йому краще почитайте!Ми сказали, що книжку він і сам собі читає.- Ну, то придумайте щось інше, - дядько каже. - Он ви на хлопця подивіться. Йому вже скоро млосно стане од ваших розваг.І він пішов.Сашко забився під стіну, і ми зрозуміли: йому цей дядько теж не сподобався.- О! - скрикнув я радісно. - Так у тебе ж магнітофон є. Чого ж ти мовчав! - І натис на вмикач.- Зроби голосніше, - гукнув Митько. - Воно, коли голосно, завжди веселіш.Тут Наталка стала до чогось принюхуватись - і прожогом з кімнати. Вбігає за мить:- Ой, - кричить, - суп увесь википів і вже згорів.Побігли ми на кухню. Справді, бачимо - в каструльці щось темне на самому дні залишилось, і пахне зовсім не так, як суп. Ми туди про всяк випадок води долили, але смак у нього виявився ще гіршим, ніж запах.- Ех ви! - Наталка зітхає. - Через вас зовсім забули, що мама Чим тепер хворого годувати?Стали ми харчі якісь шукати. Знайшли цукор, а чай шукали-шукали - ніде нема.- Яка різниця, - Митько каже, - із заваркою чи без. Однаково вода. Коричнева тільки. І так вип'є.Скип'ятили ми воду, вкинули цукор у склянку. Приносимо Сашкові:- Пий.Сьорбнув він трохи.- Не хочу, - каже. - Голова болить.- Це в нього від голоду, - здогадався я. - Ми тобі зараз усі втрьох картоплі почистимо. Ти яку любиш - смажену чи варену? А щоб ти поки не нудьгував, включимо магнітофон.- Не треба, - він нам якось так дивно відповідає, - ніякого магнітофона, і картоплі я не хочу вашої.- Здається, час нам уже додому, - поглянула Наталка на двері.- Додому! - блимнув на неї Митько. - І полишити хворого товариша? Може, тобі заспівати? - допитується в Сашка.- І співати не треба!- Може, затанцювати ще разочок? Нам неважко.Тут Сашко як затруситься.- Не треба, - кричить, - мені ваших танців, і нічого не треба! Облиште мене! Лежала собі людина і горя не знала. У мене і так уже температура піднялась. Я тепер, мабуть, іще місяць хворіти буду.Тепер ми таки зрозуміли, чого він хоче, і стали вдягатись.- Ну, ти бачив таке? - мовив Митько вже надворі. - Друзі прийшли до нього, не шкодуючи ні сил, ні часу, розважити, щоб йому сумно не було, нагодувати, а він після цього нас, можна сказати, виганяє. Не буду більше його навідувати. Хай собі книжки читає. Нахаба та й годі!​

Украинская литература

Ответы

kim-1971
«Тайное Общество Трусов, или Средство от испуга №9» - это попытка объяснить, что трусости нужно избавляться. Клим Джура имеет побороть этот свой страх, а вскользь и планету. Автор мастерски сочетает психологизм и назидательность: простые, даже немного банальные как для детской литературы сюжеты обрастают психологической глубиной. Повести Л. Ворониной - это форма психологической ребенку, чувствует слабость, которая не может защитить себя от хулиганкуватих сверстников (таких, как Саша Смык, или Кактус). В повести Землю атакуют пришельцы с чужой Галактики - коварные и хищные Синьоморды-Квакожеры, которым весьма по вкусу наши насекомые. Климу в его борьбе с космическими варварами другие члены Общества - Жук и Заяц. Но в центре Тайного Общества - Супербабушка Соломия. В реальной жизни это маленькая женщина с добрыми глазами, которая печет пирожки для внучка. Но на самом деле это женщина со сверхмощными которая основала Общество и которая все время работает над удивительными изобретениями.
В книге описываются увлекательне приключения и похождения мальчика.
Признаки приключенческой литературы –динамичный сюжет, острота ситуаций, накал эмоций, мотивы тайны, похищения, преследования,преступления, путешествия и т. п. Внутри приключенческой литературы можно выделить несколько устойчивых жанров, различающихся по двум признакам: в какой обстановке происходит действие и каково основное содержание сюжета.
MDubovikov73

Мені до душі думка, що білою вороною бути не так складно, як здається спочатку. Так,такі особистості – це сильні люди, але вони є сильними не через те, що в них лиха доля. Білою вороною, тобто, людиною, яка дуже вирізняється з-поміж інших, бути легко, на мій погляд.

По-перше, мій власний досвід це підтверджує. Я багато разів опинявся на місці цієї прекрасної пташки, а потім виходив зі складної ситуації добре. Звичайно, те, що я був на місці пташки – це образний вислів.

Пам’ятаю, я став цією вороною, коли перейшов до нової школи в іншому районі міста. Всі мої однокласники жили у приватних будиночках, один я все життя до того провів у квартирі. В нас не було спільних знайомих. Коли хтось про щось жартував, я навіть зрозуміти нічого не міг. Але скоро я подружився зі шкільним народом, став розповідати всім про себе. І сам не помітив, як мені стало у класі добре!

По-друге, хто така біла ворона? Це альбінос, велика рідкість серед чорних птахів. Розумієте, це унікальна пташка! Тому і оригінальна, не схожа на інших людина – цінність, рідкісна особистість. У її оригінальності можна знайти дещо позитивне.

Наприклад, в когось від народження сиве волосся – отака аномалія. Але яку ж чудову зачіску у стилі «панк» можна зробити з такого волосся! Всі сусіди ще й позаздрять!

У дитинстві я слухав у бабусі платівку з піснею про ворону. Там вона народилася білосніжною, а брати та сестри пофарбували її платтячко у чорний колір, щоб уникнути ганьби. Фарба все одно змилася, птаха повернула собі істинний вигляд. Білою вороною я назвав би Марту, героїню роману В. Підмогильного «Невеличка драма». Марта особлива серед світу, позбавленого почуттів, романтики та кохання. Вона прагне всього цього, хоча люди навколо ці скарби душі втратили давно.

Я вважаю, що білою вороною бути добре, що це легко. Такі люди сильні – їхня сила ховається у їхній оригінальності!

Ответить на вопрос

Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:

Прочитайте оповідання Ярослава Стельмаха й подумайте, що «не так» вчинили друзі?НахабаСкінчилися уроки, а вчителька наша й каже:- Сашко Лісовий захворів, хто піде його провідати?- Я! Я! Я! - посхоплювалися всі.- Якщо ви і в нього так кричати будете, - говорить учителька, - то краще нікому не йти. Хворому потрібен спокій.Ми запевнили її, що галасувати не будемо, а вчителька відповіла, що ми молодці, але все одно сьогодні хай підуть кілька чоловік, а завтра ще кілька і післязавтра теж.- І пам'ятайте, - закінчила вона, - хворому потрібен спокій. Дивіться, щоб він не вставав з ліжка, розважте його, як зумієте. Може, й нагодувати доведеться.Приходимо ми. Лежить Сашко, горло замотане, книжку читає.- От добре! - зраділа його мама. - У мене саме обідня перерва закінчується. Там, на кухні, суп доварюється. Ви через десять хвилин з плити його зніміть, хлопця мого нагодуйте. А я побігла.- Ну як тобі, - ми в Сашка питаємо, - нудно, мабуть, лежати?- Та ні, - одказує. - Зовсім не нудно. Я от книжку читаю. Цікава!Але ми зрозуміли, що це він так говорить, із ввічливості. Спробуйно сам-один полежати цілий день!- Нічого, - підбадьорюємо, - ми тебе зараз розважимо. От тобі Наталка заспіває. В неї голос гарний.- Чого це я буду співати з дурного дива?! - Наталка нам. - Може, йому й не хочеться зовсім.- Як це - не хочеться?! Ех ти, подруга! Він же один тут. Ну, як знаєш. Тоді ми з Митьком заспіваємо.Стали ми посеред кімнати, відкашлялись і давай співати. Співали-співали, аж захрипли.- Що, - питаємо, - повеселішало тобі трохи?- Авжеж, повеселішало, - Наталка за нього відповідає. - Так фальшивити, то краще вже зовсім мовчати. І без ваших концертів обійдеться. Правда ж, Сашку?Сашко промовчав, але ми зрозуміли, що це він так промовчав, щоб не завдавати нам клопоту. Але про які клопоти може йіи мова, коли товариш хворий!- Давай, - Митько каже, - ми йому наш сюрприз відкриємо.- Давай!І стали ми тут матроський танок виконувати, який на святковии вечір готували. Підспівуємо собі, в долоні у такт плещемо, підборами по паркету - ух! Так добре в нас іще ніколи не виходило. Розчервонілись обоє, вхекалися, але стараємось, - для хворого ж товариша.Чуємо дзвоник у двері. Наталка побігла відчиняти. Вривається до кімнати дядько якийсь у халаті.- Це що за неподобство! - кричить. - Я поверхом нижче живу. У мене робота термінова, спеціально додому взяв, щоб не заважав ніхто, так ви отут казна-що виробляєте. Тупаєте по голові вже цілу годину, зосередитись неможливо!Ми йому почали пояснювати, що прийшли провідати хворого товариша. А він:- Нічого собі хворий! Таке витримати - здоров'я як у слона треба мати. Припиніть цей тупіт. Книжку йому краще почитайте!Ми сказали, що книжку він і сам собі читає.- Ну, то придумайте щось інше, - дядько каже. - Он ви на хлопця подивіться. Йому вже скоро млосно стане од ваших розваг.І він пішов.Сашко забився під стіну, і ми зрозуміли: йому цей дядько теж не сподобався.- О! - скрикнув я радісно. - Так у тебе ж магнітофон є. Чого ж ти мовчав! - І натис на вмикач.- Зроби голосніше, - гукнув Митько. - Воно, коли голосно, завжди веселіш.Тут Наталка стала до чогось принюхуватись - і прожогом з кімнати. Вбігає за мить:- Ой, - кричить, - суп увесь википів і вже згорів.Побігли ми на кухню. Справді, бачимо - в каструльці щось темне на самому дні залишилось, і пахне зовсім не так, як суп. Ми туди про всяк випадок води долили, але смак у нього виявився ще гіршим, ніж запах.- Ех ви! - Наталка зітхає. - Через вас зовсім забули, що мама Чим тепер хворого годувати?Стали ми харчі якісь шукати. Знайшли цукор, а чай шукали-шукали - ніде нема.- Яка різниця, - Митько каже, - із заваркою чи без. Однаково вода. Коричнева тільки. І так вип'є.Скип'ятили ми воду, вкинули цукор у склянку. Приносимо Сашкові:- Пий.Сьорбнув він трохи.- Не хочу, - каже. - Голова болить.- Це в нього від голоду, - здогадався я. - Ми тобі зараз усі втрьох картоплі почистимо. Ти яку любиш - смажену чи варену? А щоб ти поки не нудьгував, включимо магнітофон.- Не треба, - він нам якось так дивно відповідає, - ніякого магнітофона, і картоплі я не хочу вашої.- Здається, час нам уже додому, - поглянула Наталка на двері.- Додому! - блимнув на неї Митько. - І полишити хворого товариша? Може, тобі заспівати? - допитується в Сашка.- І співати не треба!- Може, затанцювати ще разочок? Нам неважко.Тут Сашко як затруситься.- Не треба, - кричить, - мені ваших танців, і нічого не треба! Облиште мене! Лежала собі людина і горя не знала. У мене і так уже температура піднялась. Я тепер, мабуть, іще місяць хворіти буду.Тепер ми таки зрозуміли, чого він хоче, і стали вдягатись.- Ну, ти бачив таке? - мовив Митько вже надворі. - Друзі прийшли до нього, не шкодуючи ні сил, ні часу, розважити, щоб йому сумно не було, нагодувати, а він після цього нас, можна сказати, виганяє. Не буду більше його навідувати. Хай собі книжки читає. Нахаба та й годі!​
Ваше имя (никнейм)*
Email*
Комментарий*

Популярные вопросы в разделе

marinarodina90
Olga-Lev1160
bronco-s
ЕВ1873
Kharkina1328
Burov1446
annaan-dr582
olimov
vikola2008
zoyalexa495
mar1030
ksankaaleks611
ilyatamurov
mekap22044
Некрасова-И