1. Записати правильно , знявши риску: із/за, з/поміж, за/для, з/посеред, з/метою, в/продовж, по/біля, немов/би, котрий/небудь, хто/сь, аби/куди, ані/трохи. 2. Записати в дві колонки сурядні й підрядні сполучники : і, щоб, але, також, бо, якби, або, якщо, немовбито, чи, та, хоча, зате, немов, як, а, проте, коли, оскільки. Прочитати текст. Виконати завдання до нього. Знайшли Явтуха на базарі. Він купував усячину , що (1)йому доручив пан сотник купити. Андрій його (2)таки помітив по високій шапці з червоним верхом (3)та по довжелезних вусах. Хлопці пішли до нього нав пробираючись (4)крізь натовп. (5) Ге-ге-ге! Здоровий будь, хлопче , я саме за тобою приїхав, бо пан сотник чекає на тебе. 1.Яими частинами мови виражені слова, позначені цифрами? а)прийменник; б)сполучник; в)частка; г)вигук; 2. У першому реченні тексту прийменник НА вжито з іменником у формі. а)родового відмінка; б) давального відмінка; в) зніхідного відмінка; г) місцевого відмінка.

Чому так мало балів ..?...

Дядько Максим   суворий, але чесний та турботливий.  Саме це можна побачити читаючи розмову матері та дядька Максима. Яценко, відрізняється від інших героїв  бійцівським характером. У молодості він сліл усюди «небезпечним забіякою» і виправдав цю характеристику: виїхав в Італію, де надійшов у загін Гарібальді. У бої з австрійцями Максим втратив ногу, одержав безліч поранень і був змушений повернутися додому, щоб доживати своє століття в бездіяльності. Дядько вирішує зайнятися вихованням Петруся. Йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю: він пояснює своїй сестрі Ганні Михайлівні, матері Петруся, що зайва дбайливість може ушкодити розвитку хлопчика. Дядько Максим сподівається виховати нового «бійця за справу життя». Це свідчить про  те, що він дбайливий та рішучий.
Дядько Максим:чесний, відкритий, мужній, має бійцівський характер, суворий, розумний.

Вороні, що молилась день від дня, Вславляючи свою пташину віру, Десь так за місяць до великодня Бог дав шматок «Любительського» сиру. Сидить Ворона в лісі між гілляк І вертить тим сирком і так, і сяк. То пхне в дупло, то суне поміж віти, В гніздо ховає й знов виймає звідти, Аби лише нанюхатися всмак. А з’їсти не наважиться ніяк: Триває піст, то й змушена говіти. Минає тиждень, другий проліта... Говіє наша страдниця свята, Кору лиш їсть, скоромного ж — нічого! Охляла, бідна, схудла до знемоги. А сир лежить, поглянеш — сміхота: Засох, поцвів, вже чимось тхне від нього. Вороні хоч би що — анітелень. Кінець кінцем настав жаданий день, Схопила сир, дзьобнула — дивна штука! — Не кришиться — твердий, як каменюка, Немов лукавий клав його під прес! Ворона зла! Бо нічим розговітись. Тримає в дзьобі свій делікатес. Аж тут Лисиця виткнулася звідкись І мовить, звівши очі до небес: «Голубонько, Христос воскрес! Про тебе ходить чутка в нашім борі, Що ти співаєш у церковнім хорі. Я ж страх люблю божественні пісні, Вони такі душевні, чарівні!.. Молю тебе, співачко незрівнянна, Утіш мене своїм меццо-сопрано, Псалом якийсь чи пісню заспівай. Ну, я чекаю, любонько, давай!..» Ворона вниз поглянула спроквола, Розкрила рота й видала «вокал»... Сир випав з дзьоба, полетів додолу І вбив руду Лисицю наповал.