В.Чемерис "Витька+Галя" 1) Між ким мала відбутися дуель? 2)скільки років головному герою ? 3)як радив провести ніч перед дуеллю Федько головному герою ? 4) чому головний герой за порадою у коханні звернувся до Федька? 5) поради Федька, як головному герою зізнатися у коханні ? 6)Що завадило головному герою одразу скористатися порадою, як зізнатися у коханні? 7)Чому не вийшло зізнання? 8)Зміст листа, якого прислали з редакції? 9. Чому Галя віддала листа з редакції? 10.що придумав Федько, щоб Галя «засихала» від кохання до головного героя? 11. Яку «диверcію» придумав Федько? 12.Відловідь Галі?

о у меня токой СОЧ

Объяснение:

если сделаю отправлю

Живучи в Америці, видатний український письменник завжди душею був в Україні, разом з рідним народом мріяв про її світле майбутнє. Він завжди був у курсі подій, що відбувалися в Україні, слідкував за творчістю українських письменників. У його творчому доробку є кілька посвят, одна з яких — «Сучасникам». Максимові Рильському присвячує поет свій вірш, глибоко шануючи його за багату внутрішню культуру творчості, що несла в собі високохудожні образи й картини, за любов Рильського до українського слова, форма якого під його пером гармонійно зливалася зі змістом. На початку XX століття Максим Тадейович належав до «грона» неокласиків, що в той бурхливий час зберігали шанування літературних традицій, а не вдавалися, як більшість тогочасних поетів, до футуризму та інших формалістичних течій. Глибокою повагою до Рильського, поета і вченого, пронизані рядки поезії Маланюка, для якого він «далекий брат», «краси веселий кондот’єр», «еллін, схимник і Гоген», «алхімік мудрих слів». Маланюк розумів, у якому важкому становищі доводиться жити й творити українським радянським письменникам, адже «навколо — хащі й печеніги». Лагідно і сердечно звертається Маланюк до поета, низько схиляє перед ним свою горду голову. Ще один вірш посвяти «Сучасникам» присвячено Павлу Тичині, але слід сказати, що в ньому автор звертається і до інших своїх сучасників, що оспівували радянську «справжність». У 1917 році Павло Тичина став провісником «нового часу», весни, що мала прийти в Україну. Він закликав віддати революції свої палкі душї, адже сприймав її, як початок нового щасливого життя. Своєю поезією, сильною і щирою, він збудив національний дух українців, у І917—1919 роках Україна пережила воскресіння національної ідеї, зліт літератури. У Тичині вбачали нового месію після Великого Кобзаря в українській літературі, він став кумиром тогочасного юнацтва, зокрема Маланюка. Поезія Тичини була новим явищем в українській літературі, вона «на межі двох епох» звучала «сонячно-ярим оркестром», вона закликала боротися за незалежність і збудила мільйони. Про це нагадує Євген Маланюк кумирові своєї юності, що у добу тоталітаризму «віддав хвалу тиранам» і почав оспівувати радянську владу. Гіркий сарказм звучить у тих рядках, де йдеться про різницю ранньої поезії Тичини і поезії часу написання цієї посвяти: Раптом… брязнуло враз! …Від кларнета твого — Пофарбована дудка зосталась. …В окривавлений жовтень — Ясна обернулась Весна… Євген Маланюк не простив Тичині зради ідеї, до якої той закликав, і сміливо сказав правду про тих своїх сучасників, що зламалися під тиском радянської влади.

Не помилюся, коли скажу, що кожен із нас прагне упіймати казкового синього птаха на ім'я Щастя. Звичайно, в усіх нас різні еталони щастя. Та, мабуть, є якісь істини, обов'язкові для всіх, що полегшують його пошуки. Проблему щастя вирішував і Ч. Діккенс, зокрема, у своїй повісті «Різдвяна пісня в прозі». Найкраще це можна простежити на образі головного героя — Ебізінера Скруджа.

Відомо, що герой був надзвичайно багатий, мав фірму. Але чи був він щасливий? Він взагалі вважав подібні речі дурницею, абсолютно не потрібного в житті. Головним для Скруджа завжди були гроші, він їх любив найбільше.! Але, як відомо, «його багатство і людям не приносить добра, і його не втішає». Скрудж дуже самотній. Ні родини, ні друзів, він нікого не любив, не здатен навіть співчувати. Та герой не звертав на це уваги.

Хоча буває в житті момент, коли доводиться замислитися над своїм життям. Для Скруджа це були подорожі з Духами Минулого, Теперішнього і Майбутнього. Найсильнішим моментом цієї мандрівки було страшне видовище власної смерті й відкриття того, що вона не викликала ні в кого співчуття. Потрясіння від побаченого підштовхнуло до прозріння й розбудило давно забуте відчуття каяття. А спокута гріхів, як відомо, веде до очищення. Очищення від зла, що панувало в його душі, відродило і серце героя. Скам'яніле від душевного холоду, воно було здатне на вияв лише негативних рис (похмурість, жадібність, жорстокість). Під впливом різдвяної подорожі серце розтануло і стало таким, як у нормальної людини, здатним на добро, милосердя, співчуття, щедрість, людяність. І тільки тепер Скрудж відчув себе щасливим. Ч. Діккенс доходить геніального висновку: «Не гроші роблять людину щасливою, а людяність». Митець вірив у духовне відродження людини і прагнув донести це до свідомості читачів.