Коли б я знав, що розлучусь з тобою, О краю мій, о земленько свята, Що я, отруєний журбою, В світах блукатиму літа… (О.Олесь) 1. Віршовий розмір поезії – а) дактиль; б) амфібрахій; в) хорей; г) ямб; д) анапест. 2. Римування в уривку – а) паралельне; б) кільцеве; в) перехресне; г) неримований вірш. 3. Рима - а) поєднання жіночої і чоловічої; б) жіноча; в) дактилічна, г) чоловіча.

Перша стадія взаємодії суспільства та природи тривала близько 2,5 млн. років від появи на Землі перших людей, які належали до виду Homo habilis, до початку пізньо-палеолітичної доби, пов’язаної з поширенням виду Homosapiens (людина розумна). Хоча більш до­сконала розумова діяльність, вогонь і досить різноманітні знаряд­дя праці вже дозволяли адаптуватися до різних типів екосистем, не змінюючи фізичної будови тіла. Нечисленні групи людей, озбро­єні кам’яними знаряддями, органічно «вписувались» як складові елементи у природні екосистеми, не порушуючи своєю діяльністю їхньої динамічної рівноваги. Тому можна вважати, що на цій стадії людське суспільство та біосфера в сукупності являли собою функ­ціонально незамкнену глобальну соціо-екосистему, в якій слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у навко­лишньому середовищі.

На другій стадії взаємодії суспільства та природи, що тривала близько 40 тисяч років від початку пізнього палеоліту й до кінця

Другої світової війни, тобто до середини XX століття, людство вже відчутно впливало на навколишнє середовище, причому антропо­генний тиск на природу неухильно зростав разом із розвитком люд­ського суспільства, з удосконаленням виробничих відносин і зна­рядь праці. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і рослин, викликала деградацію природних екосистем на значних площах, але ще не порушила природного кругообігу речовин та енергетичних потоків у масштабах усієї планети, тобто динамічної рівноваги біосфери. Негативна діяльність людей поча­ла викликати зворотну реакцію природи (уповільнену й не завжди адекватну), що створювало певні напруження у взаємовідносинах між людським суспільством і навколишнім середовищем. Отже, можна вважати, що на цій стадії глобальна соціо-екосистема стала частково функціонально замкненою.

У цій стадії можна виділити три етапи: примітивний, протягом якого людина впливала на природне середовище полюванням і ри­бальством; агрокультурний, коли основними засобами антропоген­ного впливу на природу були скотарство й землеробство; машинно-індустріальний, у якому провідним фактором руйнування навко­лишнього середовища стало промислове виробництво.

Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в сере­дині XX століття після закінчення Другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки й техніки, запо­чаткувавши нову науково-технічну революцію. У цей період не­раціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здо­бутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пошкодження регенераційних механізмів біосфери, деформації складеного протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціо-екосистеми. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожує стати незворотним і при­звести в найближчому майбутньому до такого ступеня деградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для по­дальшого існування людей.

Повість «Зачарована Десна» — лірична розповідь про дитячі роки хлопчика Сашка. Але чи можна назвати її повністю автобіографічною? Мені здається, що цей твір дещо схожий на легенду про бідне дитинство великого письменника, адже писав його Довженко в часи, коли соціальне походження мало неабияке значення і згадка хоча б про якийсь достаток батьківської сім'ї могла призвести до небажаних наслідків. І тому письменник так майстерно перемішав правду, напівправду і вигадку.

Сашкова сім'я жила у хаті, яка була збудована невідомо коли і ким. «Здавалося, ніби її зовсім ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погребом, і схожа була також на стареньку білу печерицю. Дуже мальовнича була хата. Одне, що не подобалося в ній, і то не нам, а матері, вікна повростали в землю і не було замків». Така хата була символом нужденності Полісся. Насправді ж хата Довженків дуже відрізнялася від літературної, і ми це можемо побачити на фотографіях, вміщених у біографічних книжках письменника. Звичайно, вона не була палацом, але й через п'ятдесят років її вікна розміщені високо над землею. Просторі будівлі на кілька кімнат в ті часи мали заможні господарі. Промовистим є той факт, що батько Довженка, крім сільської роботи, підробляв: «своїми кіньми возив торгівців на ярмарок». Скоріше за все, коні ці не були бідняцькими шкапами, адже торгівці мали гроші і могли найняти собі власника добрих коней. А хіба міг бідний неписьменний сільський дядько дати своїм дітям не тільки початкову освіту, а й відправити сина й доньку продовжувати навчання «в городі»? Сашків батько все життя не міг пробачити дідові Семену «своєї темноти» і мріяв вивчити сина. Спочатку повів його до сільської школи, і Довженки стали перед учителем Леонтієм Опанасенком. Той почав розпитувати Сашка перекрученою російською мовою, і, коли переляканий хлопець не зміг назвати імені батька, вчитель виніс свій вердикт — «неразвитой!» Скільки ж було по Україні таких нерозумних вчителів, які не вміли говорити до ладу російською, калічили її, а зобов'язані були вчити дітей тільки чужою мовою. Перша зустріч зі школою неприємно вразила Сашка, і в повісті «Зачарована Десна» Довженко з більшим задоволенням згадує своє вільне дитинство, майстерно описує картини природи. Саме в таких епізодах письменник найбільш автобіографічний.

Малий Сашко сховався в клуні і перебирає в пам'яті приємне і неприємне в його світі. Він боїться бабиних прокльонів і Страшного Суду, не любить, коли довго йде дощ і коли п'явка впивається в ногу, коли гавкають на нього чужі пси або гуска сичить і скубе за штани. Він не любить носити в одній руці велике відро води, полоти і пасинкувати тютюн. Неприємно бачити батька п'яним, ходити босими ногами по стерні, їхати на возі з сіном, коли здається, що віз от-от перекинеться. Але на світі для хлопчика є дуже багато приємних речей. Він любить дивитися на малий вогонь і обнімати лоша або прокинутися рано-вранці і побачити в хаті теля. Приємно знайти пташине гніздо і їсти паску, приємно ходити по теплих калюжах і спати в човні. Це був світ перших дитячих вражень хлопця, його стихія. Усе далеке й близьке сприймалося в образах, і все це вбирала вразлива Сашкова душа, щоб пізніше наповнити повість «Зачарована Десна».