Лист Леоніду Глібову 6 клас ть будь ласка

ответ:Доброго дня, Леоніде Глібове!

         Звертається до Вас звичайний читач. Леоніде Івановиче, я глибоко шаную Вашу творчість. Мені дуже прикро, що у часи Вашого життя у зв’язку з виданням валуєвського циркуляру майже весь наклад першої збірки байок був знищений і люди не могли активно знайомитись із Вашими творами.

         Мені хотілося б подякувати Вам за твори «Щука», «Цуцик, «Мірошник», «Журба» та багато інших, адже Ваша творчість дуже близька мені. Особливо вражають алегоричні образи, в яких можна вгадати типових персонажів навіть із сучасного життя. Ви  щиро вбачали у навколишньому світі суспільну нерівність, несправедливість і не могли примиритися з нею. Тому у кожного з Ваших байок відчувається засудження навколишньої дійсності. Леоніде Івановиче, Ви – справжній ураїнець і борець, якому болять нещастя та негаразди рідної землі.

                 З повагою ваш палкий шанувальник.

Рекомендації до виконання: На початку листа варто представитись, додати власне ім'я та прізвище, адже автор має знати, хто до нього звертається. Також можна додати власні враження від творчості письменника.

Объяснение:вот

Объяснение:

. У цьому році ми вивчали багато різних творів, знайомилися з різними героями. Але мене найбільше вразив Климко з одноіменного твору Григіра Тютюнника.

    Мене захоплює його наполегливість. Климко вперто йшов по сіль незважаючи на те, що був хворим, голодним, мав босі ноги і дорога була важка, бо треба було переховуватись від фашистів. Він нікому не жалівся, був сильним. Також мене вразила його кмітливість. Клим навчився правильно відігрівати ноги, вести себе у екстримальних ситуаціях. Не дивлячись на те, що був бідним, Климко за до себе жити його вчительку, на базарі дав старій бабусі тридцятку. Він співчував іншим, бо розумів, як важко жити під час війни.

    Особисто для мене Климко є предметом наслідування. Саме таким, на мою думку, є ідеал.

У центрі роману образ Чіпки — селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, який зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою». Син зневаженої селянки, Чіпка зростає в злиднях, в умовах недоброзичливості й ворожості. Ровесники глузують з нього.

Коли багатий Бородай за впертість прогнав Чіпку з роботи, він «поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника…». Надто вразила Чіпку кривда, коли за право працювати на власній землі чиновник цинічно вимагає хабара.

У цей момент Чіпка втрачає віру у справедливість. У його серці вже вкотре закипіла ненависть, на жаль, не лише до гнобителів, але й до всіх людей. Звідси — сліпе, стихійне бунтарство зневаженої, обікраденої людини.

Під впливом лихого товариства Чіпка опустився на саме дно життя. Проте добро в його натурі на якийсь час перемагає (проблиски свідомості, намагання оборонити правду, вибори в земство). Та коли Чіпку наказом губернатора було виведено з управи «по неблагонадежности», то ця кривда стала останнім поштовхом, і герой свідомо стає на стежку помсти.

Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест. Кров невин-них людей страшним тавром заплямовує Чіпку. Із правдошукача він перетворився на кримінального злочинця.

Грицько — найближчий приятель дитячих літ Чіпки. Обирає інший життєвий шлях. Міряючи босими ногами курні заробітчанські шляхи, Грицько мріяв про «хату теплу». Невдачі, бідування, злигодні породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість. Навіть приятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорадство з бід Чіпки, зневажання свого товариша – це так само своєрідна трагедія Грицька.

Максим Ґудзь — ще один яскравий тип трагічної особистості, «пропащої сили». Душа Максима рвалася до енергійного діла, на широкий простір. Казарма зламала його небуденну силу. Максим страждав від безглуздої служби-муштри. Горілка, до якої він звик, вимагала грошей, і він не соромиться грабувати людей, оббирати солдатів. Повернувшись через ЗО років у село з грошима та «заслугами», Максим живе єдиною пристрастю – збагаченням. Тому і стає Максимів хутір пристановищем грабіжників.

Мотря — одна з найтрагічніших жіночих постатей в українській літературі. Ця жінка була готова віддати заради сина все. Та, не витримавши страшних випробувань, які впали на її сиву голову, не знісши кривавого розбійництва Чіпки, мати викриває його злочин. Образ матері-страдниці, її чесні, справедливі рішення і дії на-бувають символічного звучання: це сама справедливість, саме людське сумління кара-ли і злочин, і злочинця, ким би він не був.

Сирота змалку, Христя, вийшовши заміж за Грицька, відчула радість праці на себе, спокій родинного затишку. На відміну від черствого чоловіка, вона переймається стражданнями інших людей. Усім серцем сприймає Христя схвильовані слова Чіпки про бідняцьку недолю. І тільки вона змогла побачити у своїй уяві Мотриного сина не гультіпакою та волоцюгою, як його всі називали, а доброю людиною, яку зламало лихо.

Більше того, вона вже відчула, що її чоловік сам може обійти правду, може легко змиритися з неправдою. І хоч важкі будні селянського життя, щоденні хатні турботи, догляд за малими дітьми втягують Христю в звичайне для мільйонів жінок річище, проте серце її завжди залишається чуйним до людського горя.

Образ Галі розкривається в інтимно-побутовому плані. Ця красуня, «польова царівна», що зачарувала Чіпку з першої зустрічі й потім Стала його дружиною, зросла в злодійській сім’ї. Та все те зло, що оточувало її з дитинства, не спотворило душу дівчини. Добра, щира, справедлива, Галя допомагає Чіпці на якийсь час повернутися до чесної хліборобської праці. Та слабкими виявилися сили молодої жінки, зломилися під тиском брутальних умов.

Побачивши всю безодню злочинів, у яку потрапив Чіпка, зрозумівши, що не зможе його врятувати, Галя накладає на себе руки. В оцінці морального падіння Чіпки автори виходили з позицій народної моралі, керувалися тими критеріями, що добро завжди прекрасне, а зло — потворне, огидне, бридке, хто б його не вчинив. Криваві злочини заплямовують людину навіки.

Весь розвиток сюжету підводить до однозначного висновку: найблагородніші пориви перекреслюються злочином. Невміння знайти справжні шляхи боротьби проти кривдників зробило Чіпку «пропащою силою».