Вільне есе «Чи можна вважати вірш О. Олеся «Ворони» актуальним і сьогодні? Які роздуми він викликає у вас?» Щоденно ворони летять, Щоденно ворони кричать: «Там спалили, Там убили, Там піймали, Там забрали, Посадили, Осліпили І згноїли... Кра-кра-кра! В хаті холод, В шлунку голод... А з попом у хату з хати Ходе смерть дари збирати: Піп з кишенею пустою, Смерть вмирає під вагою, Чорт на скрипці ззаду гра, Топче трупи... кра-кра-кра! Що ж ви дивитеся? — Плачте». — Чорні ворони, — не крячте... Ми оглухли, — ми глухі... «Як же стали ви такі?» - Нас дурманом обпоїли, В наші вуха цвяшки вбили, Наші голови скрутили І такими жить пустили... День ми днюєм, ніч ночуєм, Все ми бачим, а не чуєм, І ніяк ми не згадаєм, Що зробилось з нашим краєм, І не знаєш, — божевільні, — Чи в неволі ми, чи вільні... Раз ми вільні, — нащо військо? «Що в кишені?» «Як назвисько?» А не вільні, — чом до січі Нас ніхто уже не кличе? Нагло ворони знялися, Буйним сміхом залилися... «Кра-кра, — вільні! Кра-кра, — вільні! Божевільні, божевільні...»

Объяснение:

можна.

За народними ліричними піснями про кохання можна вивчати морально-етичні норми взаємин наших пращурів. Ці норми, як і пісні, створювалися десятиліттями і століттями, але незмінними залишалися чистота взаємин між юнаком та дівчиною, взаємна повага і магічна сила почуттів, що залишається нерозгаданою і дотепер:

Місяць на небі, зіроньки сяють.

Тихо по морю човен пливе.

В човні дівчина пісню співає,

А козак чує, серденько мре.

Здавалося б, прості і зрозумілі слова, а так глибоко торкаються найпотаємніших струн душі. А вже за мить ти відчуваєш себе художником і під твоїм пензлем народжується тиха українська ніч з місяцем і зорями на небі. По морю пливе човен, а в ньому співає дівчина, її голос далеко чути серед нічної тиші. А найперше пісню чує закоханий козак. Щоб передати його почуття, кращого вислову, як "серденько мре", навряд чи придумаєш. Судячи з ліричних пісень, складається враження, що наші пращури не лише передавали за до пісні свої почуття, а й розповідали про історію свого кохання, вели пісенний діалог, освідчувалися в коханні чи давали відкоша. Адже і в пісні дівчини з човна у темному морі розповідь про кохання, про те, як любилися, як розійшлися і "тепер навіки зійшлися знов".

Очі у ліричних піснях — дзеркало душі. Очі — не збрешуть, очі — не зрадять. І взагалі очі дівочі у піснях — окремий об'єкт захоплення юнака: "темні, як нічка, ясні як день!" Із окремих пісень про кохання можна створити образ ідеальної дівчини: темні очі, чорні брови, довга коса. І справді, очі мають бути темними чи карими, але обов'язково — ясними, тобто чесними і правдивими, у яких юнак знайде відповідь на свої почуття. Про магічну (навіть відьомську) силу очей підкреслюється у останньому рядку пісні: "де ж ви навчились зводить людей?" Вже дещо традиційно склалося в народних піснях, що дівчина, яка підкорила серце юнака, наділена магічною, навіть містичною силою.

З ідеальним образом дівчини в ліричних піснях усе зрозуміло. От тільки в образі козака, на мою думку, чимало суперечностей. Мужній, хоробрий відчайдух, який іде на смерть заради вітчизни, заради козацького обов'язку і раптом — ніжний, романтичний, навіть сентиментальний коханець... Щось не дуже віриться. Хоча від часів Гомера, Вергілія і середньовічного героїчного епосу Європи бачимо мужніх воїнів і мореплавців, які не соромляться своїх сліз. Скажімо, Одіссей плаче через те, що скучив за домівкою і дружиною. Мабуть, такими вони й були — лицарі-козаки. Можливо, саме з таких суперечностей чоловічих характерів і народилися безсмертні ліричні пісні про кохання:

Пісня ти мила, пісня ти люба —

Все про кохання, все про любов.

Максим Залізняк — усіма визнаний отаман повсталих мас, їхній улюбленець: «У нас один старший — батько Максим». Високу оцінку Залізнякові як людині і як ватажку дає у своїх піснях Волох. Він завжди серед людей, завжди разом з ними «і воює, і чарує». Тримається просто, завжди веселий, до всіх привітний, кожному доступний. З щирою приязню ставиться до повстанців, називає їх синами, своїми дітьми. По-батьківському полюбив і Ярему, свого «хрещеника». По-чоловічому стримано, але щиро співчуває його нещастю, підтримує й підбадьорює хлопця Максим Залізняк — втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів. Він талановитий організатор мас, визнаний ватаг, сміливий у бою. Як народний герой, патріот оспівується Залізняк і в фольклорі. Відома народна пісня про нього закінчується такими словами: Отак козак Залізняк за родину бився / І за теє віч-ної слави у внуках заручився) Залізняк у творі Т. Шевченка «Гайдамаки» гине почувши, що так страшно ляхи замучили Гонту, заплакав, занедужав та й умер; його гайдамаки поховали в степу над Дністром та і розійшлися. Риси характеру Залізняка — відданість справі, прагнення звільнення свого народу, мужність, широчінь натури,
Джерело: https://dovidka.biz.ua/gaydamaki-obraz-zaliznyaka/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua