У вислові „лід гнеться..., мов ковдра на сіні” використано художній засіб... А метафора; Б епітет; В порівняння; Г повтори.

В

Объяснение:

Порівняння

Кожен із нас, напевне, пам'ятає той час, коли мама, кинувши всі недороблені справи, сідала ввечері біля ліжка в дитячій кімнаті й співала колискову. В її голосі завжди було стільки теплоти, ніжності, любові, що по тілу розливалася солодка втома, очі самі заплющувалися й ми поринали в країну снів. Так було з давніх-давен і так буде завжди, бо материні почуття найсильніші й найщиріші в світі, бо ніхто нас ніколи так не пригорне, не любитиме так, як мама. І звичайно, голос матері дитина може впізнати з безлічі інших, бо тільки в ньому відчувається справжня турбота, тільки з мамою малюк почувається захищеним.
Тож не дивно, що серед усіх народних пісень особливою красою виділяються колискові, які супроводжували чи не найвідповідальніший час у житті кожної людини. Найперші роки життя для дитини дуже важливі, адже саме в цей період відбувається найбільш стрімкий фізичний і розумовий розвиток. Настільки багато за такий короткий проміжок часу людина більше ніколи не зможе осягнути. Це велика таємниця життя, яку розгадати можуть тільки сама дитина та її мати. Власне, матері традиційно належить найголовніша роль у вихованні маленької особистості.

Людям, які живуть у XX столітті, мабуть, важко до кінця зрозуміти, звідки у Шевченка бралося стільки сил, щоб протистояти несправедливості, жорстокості суспільного ладу.
Існує легенда, ніби в день народження Тараса у хату до Шевченків увійшов незнайомець. Він узяв новонародженого хлопчика, уважно подивився на дитя, що пручалося на руках чужого чоловіка, і передрік, що виросте з малого крикуна справжній бунтар. Це був Устим Кармелюк, народний месник, який двадцять років боровся з панами, декілька разів тікав із Сибіру і полишив після себе славу захисника скривджених селян.
Передбачення Кармелюка виявилося віщим: Тарас Шевченко все життя бунтував проти несправедливості, закликав українців згадати козацьку славу, коли народ сам вирішував свою долю.
Талант Шевченка був таким великим, що зумів розвинутися в умовах кріпацтва, не занепав у часи солдатчини. Кожен день поетового життя був поступом уперед, і ніхто й ніщо не могло збити його з обраного шляху.
Із самого дитинства Тарас був бунтарем, і в умовах абсолютного безправ’я він уперто відстоював свою гідність, сам себе витягував із життєвого болота, створював навколо себе атмосферу, в якій не було місця байдужості, жорстокості, ницості.
Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства Шевченка разом з іншими братчиками доправили в Петербург і посадили в каземат. Більш-менш суворі вироки отримали всі члени гуртка. А найбільш жорстоко був покараний Шевченко: з огляду на його бунтівний, непоступливий характер слідчі охранки рекомендували цареві відправити поета в солдати, а Микола І на вироку дописав: «Без права писати й малювати».
Десять довгих років Шевченко був рядовим солдатом. Сувора муштра, жорстокі знущання бездушних командирів не зламали прета. Він порушує «височайший указ» — малює, записує вірші у маленьку книжечку. І у цих творах не каяття — там звучать мотиви боротьби, ненависті до панів, відданості народові, туги за рідним краєм. «Караюсь, мучуся… але не каюсь», — це відповідь усім, хто чекав від поета каяття, хто хотів, щоб Шевченко або замовк назавжди, або прославляв своїх мучителів. Але’ фізичні і духовні страждання лиш загартували волю поета.