Всі герої твору "Неймовірні пригоди Івана сили всіх

Відповідь:

Хорошист

Доктор Брякус

Міха Голий

Валет

Фікса

Магдебура

Бенцик

Бідосько

Пандорський

Фандіго

Карлик Піня

Маруська

Іван Сила,

вуйко Микульця,

Штефан (один з чоловіків на вокзалі),

Міха Голий,

Маруська - дівчина з села, яка подобалася Івану,

Велет,

доктор Брякус,

Корнелій, Станіслав - тренувалися разом з Іваном,

капітан Миколайчик, агент Фікса, слідчий Бенцик, генерал Хрунь - поліцейські

Магдебура - дворазовий чемпіон,

Адам Кльоцка - лежав у лікарні з Фіксою

Арсен Погуляй, дядько Мотовило, пан Кривальський - працювали на вокзалі

Бідосько, Томич - журналісти

Аделія Бухенбах, імпресаріо Пандорський, акробати Фандіго та Рената, танцівниця Мілка, карлик Піня(мавпочка Беня), дядя Вася (вантажник-сторож) - колеги Івана по цирку

циган Монці (вкрав коня)

Президент Республіки

німець-борець Бієр-Мієр

Королева Англії

боксер Джобсон

мсьє Фрасьє - власник паризької клініки

містер Піцікато - власник автомобільного заводу у США

міс Кроні - наречена Піні

Тосіко Хацамурі - японець, що запропонував поєдинок

Пацаку Макурі - Чорна гора - японський борець

Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. щоправда, трактується в різні віки вона по-різному. і це зрозуміло: нові люди, нові соціальні умови життя — то й різні проблеми. і. с. нечуй-левицький у своїй повісті «кайдашева сім'я» порушує проблему батьків на зламному етапі нашої історії — кріпацтва і феодалізму. щойно скасували кріпацтво, всі отримали волю, і не завжди, на мою думку, вміли і знали, як жити по-новому. та й нового й волі хотілось у всьому. сім'я кайдашів з однойменної повісті і. нечуя-левицького — це типова селянська родина, яка намагалася жити в нових умовах, умовах пореформеного села початку другої половини xix століття. письменник створив реалістичні образи двох поколінь кайдашів, наділивши їх типовими рисами характеру дрібних власників. старі кайдаші — люди працьовиті, але часів панщини, коли змушені були у всьому коритися панові та батькам. своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі — і в цьому одна з проблем батьків і дітей кайдашів. хочуть діти бути й самостійними від батьків, які, на мою думку, через свій світогляд не зуміли дати дітям незалежно жити і працювати в родині. взагалі ці побутові непорозуміння і зараз є в кожній родині, і потрібно до них ставитися з розумінням. а омелько кайдаш і його дружина маруся весь вік робили те, що своїм синам і невісткам наказували, що й до ненависті в родині. і це друга важлива проблема між дітьми і батьками. я вважаю, що ні старим, ні молодим не вистачило мудрості, культури поведінки, щоб жити за загальнолюдськими цінностями. бо в сварливій родині виростуть і сварливі діти. у родині, в якій батьки дітей не поважають, діти теж підростуть і чинитимуть так само. мабуть, тому і живуть серед нас, на жаль, деякі «кайдашеві звички».

В короткому оповіданні "Білий кінь Шептало" Володимир Дрозд зумів порушити глибокі соціальні проблеми, які хвилюють кожну особистість, схильну до самоусвідомлення і самовираження.

Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.

Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. Зовсім навпаки. Шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає Шепталове життя). Володимир Дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. І читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. Шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, Шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.

Объяснение: