7.Сформулюйте власне розуміння псевдоніма Лесі Українки. 8.Визначте головна думка поезії «І ти колись боролась, мов Ізраїль…». 9.Чим приваблює лірика Лесі Українки? 3 рівень 10.Скласти порівняльну характеристику Мавки та Лукаша. 4 рівень Творча робота за вибором. А) Написати листа до Мавки або Лукаша. Б) «Поетичні рядки Лесі Українки – вершина майстерності»

Відповідь: можу відповісти лише на перше

Пояснення:

7. Леся Українка дуже цінувала батьківщину. Любов до неї була дуже великою. Леся вирішила виказати її у своєму псевдонімі, який спочатку був лише для розваги у сімейному колі.

Інші питання опрацюю і пізніше напишу.

етот план вам в

«Над Кодацьким порогом» план  

1. Втеча Сулими з неволі.  

2. Будівництво Кодацької фортеці.  

3. Обіцянка Сулими зруйнувати Кодак.  

4. Заклик до походу на Азов.  

5. Проблеми під час походу і шляхи їх розв’язання.  

6. Взяття Азова.  

7. Підготовка до виступу проти Кодака.  

8. Зруйнування Кодацької фортеці.  

9. Зрада реєстрових козаків.  

10. Смерть Сулими

Объяснение:

а ето переказ

Ще до Богдана Хмельницького, а саме 1635 року, був на Запорозькій Січі за кошового отамана Іван Сулима.  

    За молодих літ Сулима козакував, брав участь у походах гетьмана Сагайдачного. Ще тоді й прославився. Та підчас морського походу на Цареград потрапив у турецький полон.  

    Зрадівши, що захопили свого лютого ворога, турки віддали Сулиму на галери. Одного разу поблизу грецьких берегів він, залишившись без догляду, розбив свої кайдани, заколов сонного ключника, забрав ключі, відімкнув усіх невільників. Взявши у полон 300 турків, вони вирушили до італійських берегів.  

    Прибувши на італійські землі, Сулима подарував Папі Римському галеру з бранцями і цим прославив своє ім'я.  

    В той час в Україні йшла боротьба з турками. Гетьман Сагайдачний врятував оточене турками польське військо під Хотином. Але поляки, побоюючись сили козаків, стали після того «всякі утиски козакам чинити».  

    Вони збудували над Кодацьким порогом міцну фортецю, «щоб перешкоджати поневоленому українському людові тікати од панів на Січ, а запорожцям виходити з Січі на Україну та нагадувати нещасним про те, що на світі існує воля».  

    Залишилось або скоритись, або битися з поляками на смерть. Сулима, який вже став тоді на Січі кошовим, вибрав останнє.  

    Передусім він поїхав зі своїм побратимом Павлюком на власні очі подивитись, що робиться в Кодаку. Вони побачили гнітючу картину: кілька тисяч грабарів, зігнаних з України, під керівництвом французького інженера Боплана копали рови, будували стіни й башти, а навколо чатували кілька полків польського війська.  

    Сулима зрозумів, що військо тут не тільки для того, щоб охороняти грабарів, і обурився:  

    «Нехай вражі ляхи будують, поки їхня сила, а тільки не буду я козаком, коли не зруйную оту паскудну їхню будівлю!»  

    Кошовий отаман знав, що, зруйнувавши Кодак, доведеться воювати з Польщею, але для цього потрібне було добре озброєне військо. Щоб здобути на це гроші, він надумав «йти морем на пишний у ті часи турецький город Азов».  

    Скликав Сулима запорожців на раду:  

    «Підемо зі мною Чорним морем погуляти та запалимо люльки аж у Азові турецькому!»  

    За два тижні козаки збудували для походу півсотні козацьких човнів—чайок.  

    Перед походом Сулима зібрав дві тисячі козаків і оглянув усе військо. «Велична й могутня була постать запорозького ватажка. Засмалене вітрами обличчя з великими блискучими очима та пишними над ними бровами одбивало завзяттям; довгі вуса й сивий оселедець скрашали обличчя ознаками досвіду й спокою, а срібна булава, що блищала у його дужій руці, нагадувала всім про велику владу запорозького кошового отамана».  

    Впевнившись, що все добре впорядковано Богу, Сулима дав наказ відпливати.  

    Через два тижні козаки прибули до Дону. Сам Сулима поїхав на власні очі обдивитися оборону Азова. Роздивившись та поміркувавши, він розділив своє військо на три частини. Перша, на чолі з Бурляєм, мусила потопити турецькі галери, третя, з Павлюком,— «невільників по льохах шукати та на світ Божий випускати». Асам отаман з другою групою взяв на себе напад на місто.  

    «Рубалися козаки з бусурманами на галерах, рубалися й у місті, а тут ще вибігли на них яничари з Азовського замку».  

    Сміливість та відвага козаків, які несподівано налетіли на турків, до їм перемогти.

Лаврін приїхав до млина, позносив з воза мішки заїхав під верби, розпріг воли, поклав їм сіна, а сам ліг спати. Добре виспавшись, він скупався в Росі, пополуднував і пішов у млин. Мірошник уже насипав борошном його мішки. Запрягши волів, Лаврін ненароком подивився на Рось і побачив дівчину. Він почув, що вона ніби освітила всю його душу, неначе сонце і побігла на гору зіркою. Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув цабе на пригорок за дівчиною.  По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина ішла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею. Вона глянула на його своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.