Яким ти вважаєш справжнього друга із твіра митькозавр із юрівки

Справжній друг - це щось близьке, безмірно дороге, тепле, затишне. Але ж друг це не тільки, коли він - для тебе. Дружба - це коли беруть двоє, та й віддають один одному - двоє. По-чесному, без обману, без використання однією людиною іншої. Як наприклад Митько та Сергій з повісті Я. Стельмаха "Митькозавр з Юрківки...": "Митькозавром. На твою честь.

— От здорово! — зашарівся Митько. Але тут же запитав: — А чому саме на мою? Адже ми з тобою разом гм... працюємо.

— Але ж головний у нашій експедиції ти.

— Е ні. не згоден. Хай буде... Хай буде, скажімо, Митькозавр Стеценка."

В друзі ми вибираємо, тих, хто має ті якості, які мають для нас першорядне значення. І дорожимо ми цією людиною зовсім не тому, що він такий, який є насправді. В друге цінуємо не окремі якості, а людини в цілому: з його звичками, манерою поведінки і розмови.

Часто розумієш, що людина стала справжнім другом після спільно пережитих неприємностей, невдач, труднощів, в яких людина розкривається зсередини, не маючи можливості брехати перед собою: "Ще цілий місяць. Теж. мабуть, не менш цікавий і переповнений новими подіями. І взагалі, у нас попереду ще дуже багато цікавого, і завжди так буде, поки ми з Митьком"

Объяснение:

До писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу". " була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. до того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. все була коло панни й вивчилася при ній всячини. панна говорила з нею, мов із рівною собі. а й стидлива була страшенно. там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(михайло) був при тім. "

Заграва над каффою

—    треба нам пошарпати каффу, — сказав сагайдачний, від­чуваючи ту тишу, коли промовець убирає в себе всі погляди і юрба не сміє дихнути, щоб не пропустити жодного слова. — каффа — це місце кляте, де земля не родить, бо солона вода від наших сліз, де щодня крамарі наших братів за море і зсипають у скрині зароблене на них золото. тим кривавим золотом виповнена каффа, як море водою. женуть ногайці на продаж наших братів, а крамарі потирають собі руки й підраховують майбутні бариші.

промова сагайдачного справила величезне враження на козаків. так говорив він і торік, і позаторік перед своїми блискучи­ми . щоразу, висловивши свою думку, сагайдачний навмисно замовкав, щоб кожному здавалося, ніби він прийшов до такого самого висновку самотужки. і щоразу, приставши до гетьмана, козацтво поверталося, обкурене порохом і славою, від якої йшла обертом не одна молодецька голова. звикли козаки вірити в розум сагайдачного й мимоволі підпадали під вплив його авторитету.

ударили срібні сурми оркестру, наче заспівало сонячне про­міння свого звитяжного південного співу. коли замовкли їхні голоси й ущухли крики, довго ще лунало в горах за дніпром:

—    на ! веди на !

увесь день простояли козацькі чайки на височині каффських берегів. чорним маком розсипалися по хвилях, але ані мешканцям узбережжя, ані морякам із кораблів не спало на дум­ку придивитися, що це за чорні крапки розсипалися на обрії в сліпучому блиску сонячних іскор. а коли сонце схилилося до заходу й море стало бузковим, козаки почали повільно підтягу­ватися до берегів і обстрілювати ворожі мури.

канонада посилювалася, стала такою частою й рівною, наче § каффа перетворилася на велетенський казан або на жерло вул­кана, де скипає й клекоче розтоплена лава.

цитадель не здавалася. усі дванадцять веж і чотири брами вищирилися на козаків гарматними стволами, і після першого нападу козаки відступили, утративши понад сто побратимів. доводилося розпочати справжній бій і облогу. сагайдачний за­лишив біля веж невеликі загони, а головний удар скерував проти цитаделі, бо поки вона не впаде, каффу не можна вважати взятою.

козаки бились одчайдушно й приставляли до мурів нашвидку збиті драбини, коли раптом важкий вибух потряс каффу.

певно, підмур’я і вежі були підмиті підземними джерелами, бо наріжна вежа сповзла узбіччям гори, відкривши два                                                                                                                                                                      }

широких отвори. з переможним ревом кинулися в них козаки. а з того боку вже наїжачився ятаганами загін яничарів. розпочався мовчазний, жорстокий бій, де ніхто не просив і не давав пощади.

тим часом один із козаків підліз до протилежної брами, під­котив туди барило пороху й підпалив. це вирішило кінець бою.

з подвоєною силою кинулися козаки в напад. здригнулися яни­чари, на мить збентежилися — і лавина козаків полинула в цита­дель, освітлену загравою і палахкотливим світлом смолоскипів.