План характеристика Марусі Чурай за твором "Маруся Чурай"

Справжньою перлиною української літератури, а саме її поезії, є історичний роман “Маруся Чурай”. У цього роману у віршованій формі цікавий сюжет, в ньому присутня мораль, задуматися про яку зможе кожен. Але найцікавішим, що є в цій поемі, є її герої.

Звичайно, найяскравішим героєм є сама Маруся Чурай. Думається, що саме з цієї причини її ім’я було винесено в назву твору.

Першим, що можна сказати про Марусю Чурай, це те, що вона була людиною неймовірного таланту. Вона була справжнім генієм у сфері української пісні, її пісні стали відомі

на території більшості цивілізованих країн світу і принесли нашому народу справжнісіньку славу. Свій талант співачка проявила ще в самій ранній своєї юності.

Маленька Маруся побачила відрізану голову свого батька, при цьому у неї з вуст вирвалася пісня. З цього часу Маруся Чурай розвивала свій талант і ставала все більш і більш вмілої виконавицею пісень. Але Маруся не тільки добре співала, вона також була дуже красивою зовні.

Вона подобалася багатьом місцевим хлопцям, але їй подобався тільки Григорій Бобренко. На жаль, склалося так, що Григорій слабовільно піддався на умовляння своєї жадібної матері і

почав зустрічатися з іншою дівчиною. Маруся Чурай зовсім не збиралася мстити хлопцеві, але вийшло так, що, на жаль, він сам випив ту отруту, яку вона призначила для себе самої.

На щастя, від незаслуженого покарання Маруся Чурай зрештою змогла піти.

При всьому при цьому не можна забувати найголовнішої проблеми, пов’язаної з образом Марусі Чурай. Автор поеми Ліна Костенко підняла перед читачами важливу проблему. Вона показала проблему співвідношення творця і народу. Ті складнощі, з якими зіткнулася талановита співачка Маруся Чурай протягом свого життя, – це не просто випадковість, це ціле явище. У всі часи талановиті люди, в тому числі і співаки, отримували не тільки славу і похвалу на свою адресу.

Негативним було те, що вони отримували від оточуючих ще й заздрість і все інше, що з цим пов’язано. Люди не люблять тих, хто талановитіший, красивіший і кращий, ніж вони самі. З такою ж проблемою ставлення до себе зіткнулася і Маруся Чурай.

На щастя, вона змогла її подолати.

Немає підтверджених даних щодо того, чи є ця історія повністю автентичною. Водночас сумніватися підстав в ній немає. Дійсно, Маруся Чурай була талановитою, приносила користь своєму народові своєю творчістю.

Немає жодних сумнівів і в тому, що, будучи чесною і справедливою людиною, вона могла викликати по відношенню до себе негатив. Все це вичерпно описує образ Марусі Чурай, робить його цікавим і повчальним.

Саме така думка прийшла й до голови головного героя твору, багатого шляхтича, чиновника земського суду Мартина Борулі. У нього є заповітна мрія – зробити свій рід дворянським, поставити все на «дворянську лінію». Після того, як пан Красовський назвав Мартина «бидлом», а його сина – телям, доведення «дворянської лінії» стало для нього справою честі.

Не звертаючи уваги на те, що він викидає гроші «на вітер», Боруля наполегливо і навіть із завзяттям судиться, не бачачи і не розуміючи , що повірений Трандалєв просто дурить його. А найголовніше, сам герой не зумів би пояснити, для чого він так прагне дворянства, адже в його житті і так все гаразд. Він має дружину, сина і доньку, веде чимале господарство.

Смішно дивитися, коли Боруля, який звик прокидатися спозаранку, щоб бути схожим на дворянина, намагається по-панські довго лежати у ліжку, хоч й нього й болять всі боки від того лежання. Своїх дітей Мартин Боруля змушує називати його «папінька», а дружину – «мамонька». Дочці він не дає працювати, щоб вона звикала до дворянського життя.

Скільки грошей даремно витрачається на дворянський антураж! Не можливо серйозно гати за спробами героя п’єси бути благородним: очікуючи «кофій», який повинні привезти з міста, Боруля просить дружину дізнатися, що ж з ним робити: «Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички – вона зна – і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?».

Хоча Мартин Боруля і гарний батько, але засліплений дворянством, він ледь не зламав життя своєї доньки Марисі. Він відмовив сватам Миколи, коханого парубка Марисі, пояснюючи це тим, що «Не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій лінії…». Боруля в чоловіки доньці готовий взяти навіть регістратора Націєвського – несерйозного міського франта, балагура, який ще й любить випити за чужий кошт. Марисю дуже дивує така зміна в батькові, адже вона була вихована зовсім по-іншому.

Объяснение:

Оповідання “Без хліба” щире співчуття викликає. Головний герой оповідання, рятуючи близьких людей від неминучої голодної смерті, змушений був красти зерно. Сім’я Петра — головного героя оповідання — жила в жахливих умовах. Хата була благенька, худоби взагалі не було. А найгірше те, що вже третій тиждень, як закінчилися всі харчі. Не було навіть борошна, щоб спекти перепічки. Матері було нічим годувати дитину, і та заходилася від гіркого плачу. Той дитячий плач Петрові “мов ножем серце краяв”. Що робити? Куди податися бідному селянинові? У кого позичити борошна? У сусідів така сама скрута, а багаті не дають, бо Петро вже в них позичав. Поткнувся до старости, щоб той дозволив із гамазеї мішок зерна позичити, та той виявився таким чесним, що хоч зразу на цвинтар іди. Ситуація була безвихідна.