Назвіть ознаки реалізму як напряму в зудожній літературі. Які течії реалізму ви знаєте ? Укажіть їх особливості.

1. Реалізм як основний напрям літератури 2-ої пол. XIX ст.: характерні ознаки, представники.

Перша половина XIX століття - особлива сторінка в процесі становлення і розвитку реалістичного методу. Соціальний аналіз, взаємодія типових характерів з типовими обставинами, відтворення світу, як непростої єдності , а суперечливої цілісності - всі ці та інші ознаки свідчать про якісно новий етап реалізму XIX століття в порівняння з реалізмом доби Відродження і Просвітництва.

 Визначальні риси реалізму:         - раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);         - правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;         - принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;         - характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;         - конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний б формування художньої правди;         - вільна побудова творів;         - превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;         - розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей. 

Письменники - реалісти не відмежовувались від дійсності, а проникали в суть соціальних процесів, через аналіз доходили до синтезу. Вони не обмежувались, як романтики, тільки відкриттям нового світу, а намагались встановити його більш універсальні закони, пізнати сутність суспільних відносин, виявити їх причини і наслідки. Залишаючись основним напрямом в другій половині XIX століття, реалізм набуває нових рис, нових якостей. Поступово втрачається оптимістичний погляд на життя, посилюється увага до тем нерівності, вульгарності буржуазного середовища. Суттєвих змін набуває пізній романтизм як в концепції особистості, характері героїв, так і в структурі творів. В 70-80-і роки виникають нові художні напрями, течії, серед яких виділяються натуралізм, символізм, імпресіонізм. В західноєвропейській та американській літературі кінця XIX - початку XX століття відмічається посилення кризових явищ, занепадницьких (декадентських) тенденцій. Разом з тим ідуть дієві пошуки нових форм і методів для відображення складних процесів сучасної дійсності. Значно активізувався взаємний зв'язок і вплив національних літератур.

1. вольові якості: а) цілеспрямованість і наполегливість; б) мужність і витримка; в) незламність і твердість; г) готовність на самопожертву; д) велика сила волі; е) ненависть до гнобителів українського народу, зрадництва.

2. розум і кмітливість: а) володіння зброєю; б) застосування знань, отриманих від діда андрія і козаків.

3. почуттєві риси: а) справедливість; б) вірність; в) сердечність і доброта; г) гордість; д) кмітливість і винахідливість; е) любов до сестри, родини, рідного краю; є) вміння реально оцінювати ситуацію.

аромат львова

після кількагодинної прогулянки вулицями львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. сюди приїжджають не просто подивитися, а духовно наснажитися. не один колишній львів’янин, нині мешканець києва, а чи москви, чи нью-йорка, сподівається знову наситити своє серце флюї львова, відчути солодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. у ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світобудови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки,— кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.

різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним виверженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назовні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься львовом, і застигла в дивовижних архітектурних формах. тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.

невеликий архітектурний комплекс вірменського катедрального собору є питомим фрагментом львова, без якого той не був би самим собою. мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.

заснований 1356  р., він став і культовим осередком численної вір­менської громади й одним із культурних центрів львівського поспільства. щоразу, крокуючи вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої петром красовським із лугано, лагідно проникає в твою свідомість. відгороджене ґратками подвір’я вір­менського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншому вимірі простору і часу. і ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. і це казково! а якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю михайла боярського «д’артаньян і три мушкетери», у якій відбувається дуель гасконця з атосом, портосом і арамісом. місцем зйомки її й стало це подвір’я. тут же — надгробки з епітафіями 600­річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.

вулиця вірменська  —  одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. лаконічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою xvi  ст., яке на вірменській «випинається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. навіть хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам’яниць львова — ампірний будинок «пори року», ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам’яницю, своїми дванадцятьма сузірними знаками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці вірменської. приваблюють рельєфи роботи гартмана вітвера на сусідній кам’яниці № 21, на яких прадавні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті  —  «тепер і тут», а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню