Цитати до образу славка беркути-ніна бічуя

1) славко беркута - надзвичайно спокійний .   про це свідчать такі слова з повісті: "славко беркута підвівся з-за парти, мовчки натягнув пальто і мовчки пішов із класу."

2) як славко сам себе лікував: "прикушував губу, стояв якусь мить зажмурки з болю, а тоді таки йшов."

3)фехтування для славка це сенс життя: "знав з першого ж вечора: фехтування — це те, без чого тепер не обійдеться."

четвертий життєпис ха-ефа

    я походжу з далекої планети хвігурія,де всі мешканці такі ,як я-хвігурки.

    і ось одинадцятого лютого дві тисячі тринадцятого року я потрапив у надвірнянську зош і-ііі ступенів №2(можеш написати свою школу).я залетів через кватирку у тридцять другий кабінет,де проводився урок української літератури у 6-б класі.виявляється тут, в цій країні, в цій школі знають про мене."я посиджу тут,послухаю",-подумав я.до кінця уроку я задрімав і коли пролунав дзвоник,я прокинувся і ледь не впав з карнизу.коли я окуняв від голосного звуку дзвоника,то побачив останню дитину,що виходила з класу.це була темноволоса,симпатична дівчинка,але як її звати було невідомо.я угледів, що одна з кишеньок портфелю була не повністю закрита.

"треба якось туди потрапити.якщо я не потраплю туди,то ніколи не дізнаюсь звідки тут знають про мене",-подумав я. в голову мені прийшла геніальна ідея (як мені здавалось): треба скочити до когось на плече,щоб швидко дістатись портфеля дівчинки.як тут я побачив якогось дивного учителя.тоді я непомітно зіскочив з карнизу йому на плече і коли ми пройшли кроків зо 20,я перескочив у незащеплену кишеньку портфелика.просидівши там всі уроки, як надиво туди ніхто не заглянув,ми пішл додому.коли ми йшли по дорозі,я висунув голову і дивився на їхнє прекрасне та мальовниче місто.зайшовчши до її домівки, я побачив ще одну літню жінку - напевно,її маму.в хаті дуже смачно пахло пиріжками,і через це в мене весь рот наповнився слюною.як я дізнався,дівчинку звали танею.вона зайшла до себе в кімнату і почала розбирати портфель.несподівано,для мене,вона відкрила передню кишеньку і побачила мене! трішки перелякавшись,дівчинка опанувала себе і бережливо вийняла мене з портфеля і поклала на стіл.ми почали розмовляти.дуже довго ми розмовляли ,про неї,про мене,про все на світі.і раптом я згадав для чого ж я заскочив до неї в портфель,задав їй таке питання : "звідки діти знають мене? ".танюшка розповіла мені ,що є казка про мене,яка називається "хлопчик-фігурка,який задоволений собою".дійсно,я дуже любив себе,і завжди був задоволений собою.

  і тут вона з сумом у голосі запитала мене: "ти повертаєшся до своєї крайни? ",я думав дуже довго,і відповів їй: "ні,мені дуже у тебе і я назавжди заи\лишусь у тебе,і буду тобі вірним другом! "на її обличчі появилась сяюча усмішка,вона схопила мене і міцно-міцно обняла.

колись я мала за нього 12 ів..не знаю як у вас там оцінюють.!

четвертий життєпис ха-ефа

    я походжу з далекої планети хвігурія,де всі мешканці такі ,як я-хвігурки.

    і ось одинадцятого лютого дві тисячі тринадцятого року я потрапив у надвірнянську зош і-ііі ступенів №2(можеш написати свою школу).я залетів через кватирку у тридцять другий кабінет,де проводився урок української літератури у 6-б класі.виявляється тут, в цій країні, в цій школі знають про мене."я посиджу тут,послухаю",-подумав я.до кінця уроку я задрімав і коли пролунав дзвоник,я прокинувся і ледь не впав з карнизу.коли я окуняв від голосного звуку дзвоника,то побачив останню дитину,що виходила з класу.це була темноволоса,симпатична дівчинка,але як її звати було невідомо.я угледів, що одна з кишеньок портфелю була не повністю закрита.

"треба якось туди потрапити.якщо я не потраплю туди,то ніколи не дізнаюсь звідки тут знають про мене",-подумав я. в голову мені прийшла геніальна ідея (як мені здавалось): треба скочити до когось на плече,щоб швидко дістатись портфеля дівчинки.як тут я побачив якогось дивного учителя.тоді я непомітно зіскочив з карнизу йому на плече і коли ми пройшли кроків зо 20,я перескочив у незащеплену кишеньку портфелика.просидівши там всі уроки, як надиво туди ніхто не заглянув,ми пішл додому.коли ми йшли по дорозі,я висунув голову і дивився на їхнє прекрасне та мальовниче місто.зайшовчши до її домівки, я побачив ще одну літню жінку - напевно,її маму.в хаті дуже смачно пахло пиріжками,і через це в мене весь рот наповнився слюною.як я дізнався,дівчинку звали танею.вона зайшла до себе в кімнату і почала розбирати портфель.несподівано,для мене,вона відкрила передню кишеньку і побачила мене! трішки перелякавшись,дівчинка опанувала себе і бережливо вийняла мене з портфеля і поклала на стіл.ми почали розмовляти.дуже довго ми розмовляли ,про неї,про мене,про все на світі.і раптом я згадав для чого ж я заскочив до неї в портфель,задав їй таке питання : "звідки діти знають мене? ".танюшка розповіла мені ,що є казка про мене,яка називається "хлопчик-фігурка,який задоволений собою".дійсно,я дуже любив себе,і завжди був задоволений собою.

  і тут вона з сумом у голосі запитала мене: "ти повертаєшся до своєї крайни? ",я думав дуже довго,і відповів їй: "ні,мені дуже у тебе і я назавжди заи\лишусь у тебе,і буду тобі вірним другом! "на її обличчі появилась сяюча усмішка,вона схопила мене і міцно-міцно обняла.

                                                                            хлопчик-фігурка