juliapierrat
?>

До ть знайти в тексті приклади зудожніх засобів: епітет, порівняння, метафора, персоніфікація, гіпербола, антитеза. Дивний Дніпро тихої години, коли вільно й лагідно несе крізь ліси і гори повні води свої. Ні колихнеться, ні загримить. Дивишся і не знаєш, плине чи не плине його велична широчінь, і здається, ніби весь він вилитий зі скла і ніби блакитний дзеркальний шлях, без міри широкий, без кінця довгий, біжить і в’ється по зеленому світу. Любо тоді й гарячому сонцю поглянути з високості й скупати своє проміння в холоді скляних хвиль, і прибережним лісам яскраво відбитись у водах. Зеленокучері! збиваються вони разом із польовими квітками до води і, нахилившись, дивляться в неї, і не надивляться, не намилуються ясним своїм виглядом, і посміхаються до нього, і вітають його, киваючи віттям. А в середину Дніпра вони не сміють і глянути: ніхто, крім сонця та блакитного неба, не дивиться в нього. Мало який птах долетить до середини Дніпра! Пишний! Немає ріки, йому рівної, в світі. Дивний Дніпро і теплої літньої ночі, коли все засинає: і людина, і звір, і птах; а Бог один велично оглядає небо і землю і величаво стрясає ризою. Від ризи сиплються зорі. Зорі горять і сяють над світом, і всі разом відбиваються в Дніпрі. Всіх їх тримає Дніпро в темному лоні своєму; жодна не зникне від нього - хіба що погасне на небі. Чорний ліс, укритий сонним воронням, і споконвічні розламані гори, схилившись, намагаються закрити його бодай довгою тінню своєю. Та марно! Нема нічого в світі, що могло б прикрити Дніпро. Синій, синій плине він повільним розливом і серед ночі, як серед дня, видний стільки вдалечінь, скільки сягає людське око. Мліючи і пригортаючись ближче до берегів від нічного холоду, він пускає по собі срібну струмину, і вона палахкотить, наче клинок дамаської шаблі, а він, синій, знову заснув. Дивний і тоді Дніпро, і немає ріки, йому рівної, в світі. Коли ж підуть горами по небу сині хмари, чорний ліс хитається з корінням, дуби тріщать, і блискавка, ламаючись між хмар, раптом освітлює цілий світ, - страшний тоді Дніпро! Водяні горби гримлять, б’ються об гори і з блиском і стогоном відбігають назад, і плачуть, голосять в далечині. Так побивається стара мати козака, випроваджуючи свого сина до війська; розгульний і бадьорий їде він на воронім коні, взявшись у боки і по-молодецькому заломивши шапку; а вона, ридаючи, біжить за ним, хапає його за стремено, ловить вуздечку та ламає руки, і заливається пекучими слізьми.

Украинская литература

Ответы

Logukate
1." Відколи Івана Дідуха запам`ятали в селі газдою, відтоді він мав усе лише одного коня і малий візок із дубовим дишлем".
2."А ще Івана кликали у селі "Передоманим".Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений, як би два залізні краки стягали тулуб до ніг"
3. "Ще Івана знали в селі з того, що до церкви ходив лише раз у рік, на Великдень, і що курей зацірував"

Взгалі він дуже любив своє село і особливо свій горб, що дістався йому у спадок. вІн все життя робив на ньому і ніколи б не пішов, якби не сини і жінка. Він вважав свій горб своєю домівкою. 
llipskaya

Іван Брюховецький. Іван Брюховецький — запорозький кошовий отаман, проголошений січовиками гетьманом.

Характер Брюховецького як історичної особи, його досягнення своєї мети в романі відтворено правдиво. Це був політичний авантюрист без совісті й честі, владнолюбна, хижа, підступна людина. Своїми демагогічними обіцянками, фальшивим народолюбством він зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства.

 

 

Спочатку ми бачимо Брюховецького в Романовому Куті, де він стояв кошем, в оточенні запорожців, городових козаків, міщан, селян. Іванець (а це прізвисько говорить про його низьке походження) навмисне принижувався, підкреслював свою безкорисливість.

Зате на «Чорній раді» Брюховецький з’явився пишно вбраним, з гетьманськими клейнодами: булавою, бунчуком і корогвою, «позирав гордо, по-гетьманському, і тілько посміхавсь, узявшись у боки». Він був упевнений у перемозі, бо далекоглядно прихилив на свій бік московських бояр, князя Гагіна, який «взявши від Іванця великі подарунки, його неситій злобі потурає». Він проголосив рівність, запросив на раду «бургомістрів од міщан» та «мужицьких виборних». Однак ті, хто добре знав Брюховецького, розуміли, що це лише гра в демократію.

Лицемірство Брюховецького виявилося ще й у тому, що перед обранням його на гетьмана він погодився на покарання Кирила Тура, а після того заборонив судити за ще гіршу провину Олексу Сечила, висміяв старійшин-січовиків і прогнав їх.

Самолюбство й амбітність, підлість, уміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість Брюховецького дорого коштували тогочасному українському суспільству, призвели до великих усобиць та кровопролиття.

Ответить на вопрос

Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:

До ть знайти в тексті приклади зудожніх засобів: епітет, порівняння, метафора, персоніфікація, гіпербола, антитеза. Дивний Дніпро тихої години, коли вільно й лагідно несе крізь ліси і гори повні води свої. Ні колихнеться, ні загримить. Дивишся і не знаєш, плине чи не плине його велична широчінь, і здається, ніби весь він вилитий зі скла і ніби блакитний дзеркальний шлях, без міри широкий, без кінця довгий, біжить і в’ється по зеленому світу. Любо тоді й гарячому сонцю поглянути з високості й скупати своє проміння в холоді скляних хвиль, і прибережним лісам яскраво відбитись у водах. Зеленокучері! збиваються вони разом із польовими квітками до води і, нахилившись, дивляться в неї, і не надивляться, не намилуються ясним своїм виглядом, і посміхаються до нього, і вітають його, киваючи віттям. А в середину Дніпра вони не сміють і глянути: ніхто, крім сонця та блакитного неба, не дивиться в нього. Мало який птах долетить до середини Дніпра! Пишний! Немає ріки, йому рівної, в світі. Дивний Дніпро і теплої літньої ночі, коли все засинає: і людина, і звір, і птах; а Бог один велично оглядає небо і землю і величаво стрясає ризою. Від ризи сиплються зорі. Зорі горять і сяють над світом, і всі разом відбиваються в Дніпрі. Всіх їх тримає Дніпро в темному лоні своєму; жодна не зникне від нього - хіба що погасне на небі. Чорний ліс, укритий сонним воронням, і споконвічні розламані гори, схилившись, намагаються закрити його бодай довгою тінню своєю. Та марно! Нема нічого в світі, що могло б прикрити Дніпро. Синій, синій плине він повільним розливом і серед ночі, як серед дня, видний стільки вдалечінь, скільки сягає людське око. Мліючи і пригортаючись ближче до берегів від нічного холоду, він пускає по собі срібну струмину, і вона палахкотить, наче клинок дамаської шаблі, а він, синій, знову заснув. Дивний і тоді Дніпро, і немає ріки, йому рівної, в світі. Коли ж підуть горами по небу сині хмари, чорний ліс хитається з корінням, дуби тріщать, і блискавка, ламаючись між хмар, раптом освітлює цілий світ, - страшний тоді Дніпро! Водяні горби гримлять, б’ються об гори і з блиском і стогоном відбігають назад, і плачуть, голосять в далечині. Так побивається стара мати козака, випроваджуючи свого сина до війська; розгульний і бадьорий їде він на воронім коні, взявшись у боки і по-молодецькому заломивши шапку; а вона, ридаючи, біжить за ним, хапає його за стремено, ловить вуздечку та ламає руки, і заливається пекучими слізьми.
Ваше имя (никнейм)*
Email*
Комментарий*

Популярные вопросы в разделе

nsh25044
miumiumeaow
Nadezhda Malakhov53
Artur-62838
maksteks
migor72
Reutskii-Kirilovskii1625
cimora-kativ
mgrunova
maslprod
artem032100
Хохлов
Михайловна-Гусева350
Художня мова бароко та класицизму
bagramyansvetlana
Жукова_Петрович1281