Любов це іменник і вона не є минулого часу, поясніть вислів​

ответ:

,

объяснение:

український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, пошук історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи у фантастику. романтизм призвів до появи романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — , ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у петербурзі «грамматика малороссийского наречия» олександра павловського і збірка миколи цертелева «опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. до виявів українського передромантизму зараховують також виданий у москві 1827 збірник «малороссийские песни» м. максимовича і п. гулака-артемовського («твардовський» і «», 1827). український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. в російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (к. рилєєв, о. пушкін, ф. булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (о. сомов, м. маркевич, є. гребінка й особливо м. гоголь). визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи— романтиків а. мальчевського, б. залєського й с. ґощинського.

відповідь:

без верби і калини нема україни (за твором м. вороного "євшан-зілля") і. микола вороний — творець поетичних шедеврів. (м. вороний — неперевершений майстер слова, автор глибоко патріотичних творів. "навіть за умов тотальних царських заборон і переслідувань українського слова, — слушно зауважує г. вервес, — вороний непересічні речі, які й зараз можемо сміливо віднести до його кращих надбань".) ii. святі почуття людини, оспівані у поемі "євшан-зілля". 1. наскрізна ідея твору. (через увесь твір проходить ідея любові до рідного народу, до своєї батьківщини, до місця, де ти пустив своє коріння. і горе тій людині, яка відцуралася свого народу і, потрапивши у чужу землю, забула рідне слово, материнську пісню, батьківські заповіти.) 2. образ ханського сина. (ні пісня колискова, ні розповідь про нещасного батька не розбудили в хлопцеві мрій про вільне життя. і лише ароматне зілля є йому згадати рідний степ, милу сторону, своїх батьків. він ніби прокидається від довгого сну, він розуміє: краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати! ) iii. актуальність поеми. (в образі ханського сина м. вороний зобразив тих українців, які забули, "чиїх батьків ми діти", тих, які мовчать і не мають сили вибороти крашу долю своїм нащадкам, тих, які шанують чужі звичаї і рідний край. закінчуючи поему, м. вороний ставить риторичне питання: де ж того євшану взяти, того зілля-привороту, що на певний шлях направить, — шлях у край свій