Читання заголовок до тексту с. 61 на ! заголовок до тексту олега буценя кмітливий ! **

я пропоную заголовок "як горобчик синичок надурив".цей заголовок відображає головну думку твору.

    я пропоную заголовок підживився.

найбільше враження справляє образ мудрого вождя тухольців — дев’яносторічного захара беркута: «високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, захар беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази». він уже немолодий, але ще сильний, міцний, суворий, але справедливий. його основним життєвим покликанням є праця на користь народу: «життя лиш доти має вартість, доки чоловік може іншим». бажаючи бути корисним іншим, захар ще змолоду навчився лікувати рани й завдяки цьому рятував життя своїх односельців. у важкі часи для громади захар беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь: дає завдання тухольцям не відбити, а розбити монголів. і сам бере в цьому найактивнішу участь, а потім захар приймає хитре рішення про затоплення ворогів. тухоль-ці були врятовані!

захар беркут — батько вісьмох синів. усі вони шановані люди, гідні свого батька. мене вразило те, що захар, як біблійний герой, був готовий пожертвувати сином максимом задля загального добра. цей факт, на мою думку, не свідчить про те, що беркут був бездушним і байдужим батьком. швидше навпаки — вчинок показує нам жертовність і патріотизм вождя, адже на його плечах відповідальність за чужих дітей, про яких він повинен подумати в першу чергу. перед смертю захар беркут бачить перемогу справи, якій віддав своє життя. його виступи перед тухольською громадою сповнені переконливістю й життєвою мудрістю. він закликає тухольців триматися разом, незламно стояти один за одного, щоб ніяка ворожа сила не змогла їх здолати.

хочу зауважити, що твір також показує патріотизм українського народу, його бажання бути вільним і незалежним. ми, нащадки, також повинні до цього прагнути. ідеальний керівник громади, показаний в образі захара беркута, може бути прикладом для сучасних політиків, які, на жаль, часто забувають про громадське та думають лише про особисте.

Сучасну українську культуру важко уявити без творчої спадщини Кобзаря — великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Саме він перетворив українську літературу на явище всесвітньої літератури. У його творчості найвиразніше проявилося те, що потім стало важливим, провідним для передових українських письменників другої половини XIX — початку XX століть — народність і реалізм. Творчий геній дозволив Кобзареві залишити нащадкам не тільки літературні твори найвищого ґатунку, а й значний доробок живописних і графічних робіт.

Через усю творчість Тараса Григоровича червоною ниткою пролягла любов до України та її багатостраждального народу. Та однією з центральних тем його поетичних і художніх творів є тема трагічної долі жінки — сестри, матері — у тогочасному суспільстві. І коли цей найчистіший образ, ця своєрідна ікона весь час плюндрується, весь час терпить знущання, поет не може залишатися осторонь. Жіноча доля для Шевченка — не просто одна з тем його творчості. Це справді незагоєна рана поетової душі. Образ жінки-кріпачки нерозривно поєднаний у нього з образом власної матері, яку "ще молодою — у могилу нужда та праця положила", та рідних сестер — Катрі, Ярини, Марії, які "у наймах виросли", та в яких "у наймах коси побіліли". Доля жінки у кріпосницькому суспільстві була просто нестерпною, і Шевченко був одним із перших, хто зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і вголос заговорив про них, виступив на захист жіночих прав. Навіть назви творів, присвячених жінкам, — "Сова", "Наймичка", "Відьма", "Слепая" — свідчать про невеселе, трагічне їх життя.