План характеристика захара беркута з цитатами

Захар Беркут: «Громада — то був його світ, то була ціль його життя». «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її». «…Все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині» . «…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».

Мирослава: «…їхала на лови посеред гостей, гордо, сміло, мов стрімка тополя серед коренастих дубів, з уподобою поводили за нею очима, поговорюючи: — От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько!». «Мирослава була дівчина, якої пошукати. Не кажемо вже про її уроду й красу, ані про її добре серце — в тім згляді багато її ровесниць могло стати з нею нарівні, хоч і небагато могло перевищити її. Але в чім не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами. Зараз з першого разу видно було, що Мирослава виросла на свободі, що виховання її було мужеське і що в тім прегарно розвиненім дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженню втратила матір. Нянька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задоволити її палку натуру, привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралась вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову, — той довіку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, — тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя, так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов».

Тугар Вовк: «…Тугар Вовк був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів, яких їхав воювати».

Максим Беркут: «…вони не тільки дали йому на провідника першого удальця на всю тухольську верховину, Максима Беркута, сина тухольського бесідника Захара…». «Максим Беркут який аж нині, супроти найважнішого і найтяжчого діла, почув себе вповні самим собою, вповні начальником сеї невеличкої армії, заряджував з правдиво начальницькою вважливістю й повагою все, що належало до діла, нічого не забуваючи, ні з чим не кваплячись, але й ні з чим не опізнюючись. Все у нього виходило в свій час і на своїм місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами, Максим Беркут усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводились з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним, а проте виповнювали його розкази точно, швидко і так весело та радо, немов і самі без розказу були би в тій хвилі зробили те саме. Боярська служба, хоч далеко не такої рівної вдачі, далеко не так свобідна в поводженню, далеко похіпніша з одних гордо висміватися, а перед другими низенько хилитися, все ж таки поважала Максима Беркута за його звичайність і розсудливість і, хоч не без дотинків та жартів, таки робила те, що він казав».

Вид лірики : інтимна (любовна)

Жанр : романс

віршовий розмір – чотиристопний ямб

тема: у житті людини є журба і радості, якими міниться життя

Вірш «З журбою радість обнялась» датований 1906 роком скла­дається всього з двох строф, в яких визначене поетичне кредо Оле­ся. Образ журби з радістю в обіймах наводить на думку, що не буває радості без журби, так, як і журби без радості. Напевно, життя — це химерне сплетіння болю, туги з любов’ю і щастям. Хіба б могла людина відчути радість, якби не знала, що таке печаль? У мистецтві, як і в житті, немає «білішого» і «чорного». Від того, як складається життя митця, залежить Настроєва тональність його творчості.«З журбою радість обнялась» характеристика вірша до краще зрозуміти всі думки та почуття поета, які він хотів 

Вірш будується як художній монолог у двох строфах, двох етапах сповіді. Ліричний сюжет розвивається на контрастах: зіставляються настрої і почуття душі героя-мрійника. Жудожня палітра твору забарвлена чарівною наспівністю і милозвучністю, яка досягається алітераціями та асонансами(у,о,а,і), символістський прийомом недомовлення, риторичним та анафорични запитанням. У вірші розкривається складна діалектика почуттів ліричного героя, силу яких увиразнють антитези, порівняння(сліз х перлинами). Журба і радість стають живими істотами, поміж них з’являється ліричне «я». Реальне переплітається з містичним, надчасовим, витворюючи багатозначний образ художнього світу.

Подробнее - на -

Объяснение:

1)Після вистави, коли всі вітали Лілі, вона сумувала через те, що їй захотілося ще раз опинитись на сцені, переконатися: це все було - і зал, й оплески, і легкість у рухах, і музика, яка підтримувала й несла, як хвиля.

2)Я вважаю, що юлько спровокував Славка у залі під час тренування через те, що хлопцю чимось неподобався Славко, Юлько "завидував" спокійному Славку у якого по словам Юлька було все добре,просто, "два по два- чотири", Юлько вважав, що у Славка немає ніяких неприємностей, що ві завжди знає що робити.

3)Славко не намагався доводити, що він не пив вина з хлопцями в підворітті через те, що він був честолюбною людиною, він не любив переконувати людей, йому не подобалося що йому ніхто не вірить і тому не мав ніякого бажання їх у цьому переконувати.