"Проблема вибору Тугара Вовка у вирішальній ситуації" таблиця. До ть будь ласка, дуже терміново! ​

Відповідь:

Тугар Вовк на річці Калка потрапив у полон до монголів і міг загинути, але він зрадою купив собі життя Цитата : "правдивою мусить бути та вість, яка глухо шепталась при дворі князя Данила, немов то Тугар Вовк у битві під Калкою зрадив Русь монголам, виявивши їм наперед цілий план битви, уложений руськими князями Боярин стояв у битві в першім ряді і при першім замішанню взятий був до неволі. Але дивним видавалось декому його швидке увільнення без окупу, хоч боярин божився, що монголи випустили його, шануючи його хоробрість.

На громадській раді  Тугар Вовк на очах у всієї громади вбиває Митька Вояка, щоб той не виказав  таємниці боярина, що він зрадник.  Але у нього була можливість виїхати з села або спробувати спокутувати свою вину.

Коли Бурунда у передсмертні хвилини хоче вбити Максима, Тугар Вовк відтинає йому руку з занесеним над Максимом мечем. Чи був у нього вибір  в цей момент  важко сказати: він розумів, що у будь-якому випадку тухольці живими своїх ворогів з пастки вже не випустять, він також знав з розмови з Захаром, що той не погодиться обміняти життя рідного сина на життя монголів. А ще він знав, що його донька кохає цього хлопця.

Висновок щодо образу  Тугара Вовка.

Звичайно, Тугар Вовк - зрадник і підлий чоловік. Але інколи його шкода.  Батьків своїх він не пам’ятає, втратив дружину, сам виховує доньку, заради якої, здається, готовий на все. Але навіть донька  відцуралася батька. Хоча винен у цьому боярин сам:  його гордість, пихатість, зарозумілість, зневажливе ставлення до людей, жадібність, прагнення до влади знищує його життя.  Напевне, порятунок Максима, це чи не єдиний гарний вчинок, який він  здійснив у останні хвилини свого життя.

Пояснення:

Повість написана у 1970-1972 рр., і це дуже відчутно. Дія відбувається в школі для неповнолітніх правопорушників, та, коли автор починає розповідати читачу історії Василька Гаркавенка, Бугра, Гени чи того ж Порфира Кульбаки, виявляється, що вони такі ж, як і наші сучасні діти зі звичайнісіньких загальноосвітніх шкіл. Дитячі мрії, бажання мати маму й тата, дружба й зрада, любов і ненависть, працелюбство й лінощі - усе це оживає перед нами на сторінках книги. Головний герой увесь зітканий із протиріч: працелюбний і разом із тим лінивий, із загостреним до жорстокості почуттям справедливості до людей і безмежно закоханий у природу й звірів - загалом милий звичайний недолюблений хлопчик. Колоритні образи вчителів - не заскорузлих, не запліснявілих у своїх принципах, бо такі не принесуть користі в роботі зі зболілими душами своїх вихованців. Веселі і разом із тим сповнені болю, трохи наївні дитячі колишні пустощі, описані чудовою мовою.

Загалом твір мені сподобався)

Ми живемо на україні. наша батьківщина здавна славилася не лише щедрим урожаєм, родючими землями та багатими лісами. найбільше, чим завжди дивувала весь світ україна - це українці. працелюбні, терплячі та горді. у всі часи вороги намагалися захопити наш край, висмоктати з нього всі багатства, а людей забрати у рабство. хто лише не нападав на наші землі. всі нападники намагалися зробити з українців рабів, змушуючи забути рідну мову та вірити у їхнього бога. але українці - волелюбний народ. ще не народилася та сила, яка б змогла поработити нас. наші предки відвоювали для нас вільну україну, ціною своєї крові, своїх життів. багато з них полягло у цих тяжких битвах задля того, щоб зараз ми вільно ходили до українських шкіл, вільно спілкувалися рідною мовою, молилися у своїх церквах і працювали на себе. основний заповіт, який залишили для нас наші предки - берегти україну, її гордість, її свободу, її волю. тому ми повинні любити і берегти наш край, обороняти україну від загарбників. і ніколи не забувати про тих, кому ми завдячуємо за те, що живемо у вільній, незалежній державі, пам*ятаючи слова великого шевченка:   і мене в сім'ї великій,  в сім'ї вольній, новій  не забудьте пом'янути  незлим тихим словом.