1. Простим ускладненим є речення: АЧерниш теж кричав, не пам'ятаю чи що. БНіч була хоч і зоряна, але темна. В Ішли на берег моря і коли яскраво світило сонце, і коли важкі хмари низько пливли над землею. ГДовго співали дівчата, довго гуляли хлопці, незважаючи на те що другого дня треба було рано вставати. (Н.-Лев.)

Протягом усієї книги відчуваєш справжню небезпеку, яка постійно чатує на головних героїв, і це дуже дивне відчуття, бо у книжках для цієї аудиторії нечасто зустрінеш щось подібне. Мало хто дозволяє собі бути правдивим у пригодницьких книгах для дітей й емоційно передати, що всі учасники цієї історії ходять за крок від своєї смерті, і що іноді загинути – не найстрашніше, що може статися. Набагато жахливіше втратити близьких, потрапити у полон до жорстокосердих ворогів, які, і не сумнівайся, одразу перевірять, з якого тіста тебе зліплено, або й спробують підштовхнути до зради...
Події цієї пригодницької книги відбувалися кілька століть тому, але те, про що вона говорить, важливо й актуально у сьогоденні як для дітей, так і для дорослих.

Дві сюжетні лінії — соціальна і любовна.

Объяснение:

Пантелеймон Куліш «Чорна рада»

«Чорна рада» (1846) – перший україномовний історичний роман,

розповідає про події 1663 року ( хроніка 1663 року).

Описуючи час кривавого розбрату, автор згадує минуле України –

славетних лицарів Петра Конашевича-Сагайдачного, Самійла Кішку, Тараса

Трясила, Остряницю та Наливайка та ін.

Основний сюжетний стержень – мотив дороги: священик Шрам із своїм

сином Петром прямує на Чорну раду, по дорозі зустрічає різних людей.

Елементи пригодницького жанру: викрадення Лесі, подорож, лицарський

двобій, запорозький суд, кара.

Зав’язка – поява Шрама на хуторі у Череваня.

Кульмінація – сама рада

Розв’язка – Шрам рятує Паволоч від Тетері ціною власної голови.

Оптимізм у тому, що житимуть нащадки Петра та Лесі

Історична основа

Діялося це незабаром після возз'єднання України з Росією. На Україні

розгорнулась складна політична боротьба за владу, що і призвела до Чорної

ради в Ніжині 1663 року, на якій було скинуто тимчасового гетьмана Сомка й

обрано гетьманом Івана Брюховецького. На раді, крім козацької старшини,

були також запорожці, селяни, міщани («чернь»), тому її і названо чорною

радою.

Після смерті Богдана Хмельницького (1657 р.) загострюється боротьба за

гетьманування. Претендентами на гетьманську булаву виступають

представники різних політичних орієнтацій.

На Правобережній Україні боротьбу за гетьманування веде представник

польсько-шляхетської орієнтації Павло Тетеря. На лівобережній Україні

козацька старшина висунула на гетьмана переяславською полковника Якима

Сомка — брата першої дружини Б. Хмельницького. На старшинській раді в

Козельці Сомка обрано наказним (тимчасовим) гетьманом. Але царський уряд

не затвердив цього обрання.

Сомко дотримувався програми об'єднання Правобережної і Лівобережної

України в тісному союзі з Росією і намагався приборкати народні рухи. Він

утверджував феодальне землеволодіння, домагаючись на цій основі

розширення автономних прав. Цим було незадоволене міщанство та низові

верстви козацтва. Вони висунули на гетьмана кандидатуру підтриманого

царським урядом кошового отамана Івана Брюховецького, який демагогічно, на

словах проголошував себе прихильником народних мас. На Чорній раді він був

обраний гетьманом. Після цього Брюховецький скарав на смерть Сомка і його

прихильників, а сам ще рішучіше своїх попередників провадив політику

козацької старшини.

Під час цих подій по Україні ширилися повстанські рухи незадоволеного

селянства. У них значну роль відіграли міські ремісники, дрібне міщанство.

Ці антифеодальні рухи були спрямовані проти заможної старшини і її

ставлеників — гетьманів, що утверджували основи феодальної економічної

системи. Ворогування між окремими групами козацької верхівки, боротьба між

претендентами на гетьманську булаву відзначалося характерними дія епохи

феодалізму ознаками міжусобиць і ворогування феодалів.