складіть міні-розповідь за картиною реріха акцентуючи увагу на символізмі грозових хмар про них сонячним світлом як боротьби світла і темряви​

Микола Костянтинович Реріх – своєрідний автор, чиї роботи відрізняють глибокі філософські та ліричні мотиви. Теми його полотен різноманітні і складні, одухотворенни і піднесені. Улюбленими образами творчості Реріха, в свою чергу, можна вважати образи неба і хмар.

Мотив неба і хмар виразно звучить в такій відомій роботі Реріха, як “Небесний бій”. Картина написана в 1912 році, у складний для історії Росії час. Незвичайне полотно, створене на полотні з картону з використанням змішаної темперного техніки, в даний час зберігається в Державному Російському музеї в Петербурзі.

Картина “Небесний бій” наповнена не просто художніми образами, але символами, в яких, в першу чергу, втілилися особливості і дух тієї епохи. Більшу частину роботи займає зображення хмар, які являють собою важкі образи, що несуть невідому, але стає все додали нашим суперечностям більших наочності й додали нашим суперечностям більших наочності, загрозу. Ефект темперного живопису нагадує почасти пастельну замальовку. Для картини характерні численні, контрастні переходи світла і тіні.

“Небесний бій” і являє собою своєрідну битву Світла і Темряви, час, коли настає стихія. Картина Реріха демонструє всю красу складного стану природи. Справжнє протиборство розгорнулося в небі. І це небесне протистояння заповнила собою весь простір картинній площині. Стихія розкидала свої кордони далеко за межі полотна, що показує всю міць і велич природних сил. З точки зору Реріха, навіть гнів стихії сповнений особливої краси та очищаючої свободи.

Реріх – видатний майстер передачі душевних станів і різної гами почуттів і настроїв. Всі тонкі переходи станів природи або духу художник втілює з використанням необхідних, з позиції тональності і колориту, квітів. Художній метод Миколи Костянтиновича Реріха відрізняє відкритість барвистих образів, емоційність форми, динаміка ліній і кольору, символіка, філософічність робіт. Картини Реріха – точно ємні молитви або лаконічні фрази мудреця, в яких дивним чином поєднується прагнення до піднесеного і одночасна тяга до простоти і спокою.

Живописний твір “Небесний бій” відбиває переплетення, “бій” кольору і форми, світла і тіні, неба і землі. Тут явно реалізується прийом антитези або протиставлення, прийом глобального контрасту, вічного протиборства різновеликих сил. Це філософське явище “вічного бою” зміг відчути і передати великий геній Реріха в той смутний сутінковий час, час початку нових воєн і революцій.

Як справжній художник Реріх жив в такт з життям своєї Батьківщини, любив і ненавидів разом з нею, і навіть коли сама ця Батьківщина відвернулася від нього, він до кінця своїх днів зберіг цю велику віру творця, цю велику любов до своєї рідної землі, її історії та народу. Тому творчість Миколи Костянтиновича Реріха залишається настільки великим і цінним для нас.

1Хлопець бере на себе відповідальність, аби врятувати життя батькові. Батько пишається сином:«Отже, Девi все-таки запам’ятав, що треба вирiвняти лiтак, держати потрiбнi оберти мотора i швидкiсть! Вiн це запам’ятав. Славний хлопчина! Вiн долетить, Вiн впорається! Бен бачив рiзко окреслений профiль Девi, блiде обличчя з темними очима, в яких йому так важко було щось прочитати.»
2
Зміна думки батька про сина в екстремальній ситуації: «”Вiн, здається, хлопець розвинутий”, – подумав Бен, дивуючись чудному напрямку своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним.»
3
Хлопчик обділений увагою, материнською турботою та батьківською опікою, а батько вважає приблизно так:  «…десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, – Бен розумiв десь у глибинi душi, – чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько – стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.» З цього ж уривку ми маємо можливість дізнатись, що дружніх стосунків між батьком та сином немає, вони абсолютно чужі одне одному люди.

1Хлопець бере на себе відповідальність, аби врятувати життя батькові. Батько пишається сином:«Отже, Девi все-таки запам’ятав, що треба вирiвняти лiтак, держати потрiбнi оберти мотора i швидкiсть! Вiн це запам’ятав. Славний хлопчина! Вiн долетить, Вiн впорається! Бен бачив рiзко окреслений профiль Девi, блiде обличчя з темними очима, в яких йому так важко було щось прочитати.»
2
Зміна думки батька про сина в екстремальній ситуації: «”Вiн, здається, хлопець розвинутий”, – подумав Бен, дивуючись чудному напрямку своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним.»
3
Хлопчик обділений увагою, материнською турботою та батьківською опікою, а батько вважає приблизно так:  «…десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, – Бен розумiв десь у глибинi душi, – чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько – стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.» З цього ж уривку ми маємо можливість дізнатись, що дружніх стосунків між батьком та сином немає, вони абсолютно чужі одне одному люди.