Зделайте паспорт твору , , Горинь‘‘ Василь Басараба "Горинь" Моя ріка, незвідано глибока, - Не тільки плин і не лише вода: Мені всі дні твій погляд синьоокий Бентежно так у долю загляда. Тут, на твоєму березі квітчастім, Де всі недолі — кволі і малі, Я стільки років думаю про щастя. Моє і наше, й нашої землі. Я стільки років не минаю болю, Вбираю все - від космосу до трав. В народній долі бачу свою долю Як хвилю цю у величі Дніпра. Ця течія крізь дні і через далі, В мороз і спеку, темінь і туман Але на дні лишаються печалі І чиста хвиля повнить океан. Не вицвітуть Волині очі сині І не засне ця вічна течія... Мій син стоїть на березі Горині Отак, як я, і там, де я стояв.

Спільне : Чіпка та Грицько - друзі дитинства. Обидва з бідних сімей. Обидва працьовиті та хазяйновиті. 
ГРИЦЬКО : 
Коли Грицько підріс він пішов на заробітки, бажав стати багатим ( це бажання зробило його скупим ). Головною метою було одружитися на багатій дівці. В творі його зображують як егоїста, корисливу людину. Постійне бажання до власного збагачення. Злорадство до Чіпки. Він ніколи не чинив опір та не хотів бунтувати. Доброзичливий, недалекоглядний, заздрісник, лицемір, повністю відсторонений від громадських справ. 
ЧІПКА : 
Людина яка бореться за правду та справедливість з вольовим характером. Але у пошуках правди звертає на неправильний шлях. Стає вбивцею, випиває з поганою компанією, поступово морально деградує. Повністю розчарований у світі - не вірить в справедливість. Людина смілива, бунтар, наполегливий . 

Отже, можна зробити висновок, що Грицько та Чіпка починали свій життєвий шлях однаково, але потім їх характери змінилися. Чіпка - в пошуках справдливості стає вбивцею. А Грицько все життя намагається заробити гроші, корисливий. Але він не є бунтарем як Чіпка, Грицько тиха, спокійна людина, яка не приймає участі в житті громадськості. 

У центрі роману образ Чіпки – селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, який зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою». Син зневаженої селянки, Чіпка зростає в злиднях, в умовах недоброзичливості й ворожості. Ровесники глузують з нього. Коли багатий Бородай за впертість прогнав Чіпку з роботи, він «поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника…». Надто вразила Чіпку кривда, коли за право працювати на власній землі чиновник цинічно вимагає хабара. У цей момент Чіпка втрачає віру у справедли-вість. У його серці вже вкотре закипіла ненависть, на жаль, не лише до гнобителів, але й до всіх людей. Звідси – сліпе, стихійне бунтарство зневаженої, обікраденої людини. Під впливом лихого товариства Чіпка опустився на саме дно життя. Проте добро в його натурі на якийсь час перемагає (проблиски свідомості, намагання оборонити правду, вибори в земство). Та коли Чіпку наказом губернатора було виведено з управи «по неблагонадежности», то ця кривда стала останнім поштовхом, і герой свідомо стає на стежку помсти. Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест. Кров невин-них людей страшним тавром заплямовує Чіпку. Із правдошукача він перетворився на кримінального злочинця. В оцінці морального падіння Чіпки автори виходили з позицій народної моралі, керувалися тими критеріями, що добро завжди прекрасне, а зло – потворне, огидне, бридке, хто б його не вчинив. Криваві злочини заплямовують людину навіки. Весь розвиток сюжету підводить до однозначного висновку: найблагородніші пориви перекреслюються злочином. Невміння знайти справжні шляхи боротьби проти кривдників зробило Чіпку «пропащою силою». Образ Грицька Чупруненка «Хіба ревуть воли» Грицько Чупруненко мав приблизно такі ж стартові позиції, як і Чіпка, чи навіть гірші: сирота, батьки померли під час епідемії холери, змалку жив біля далекої родички-удови, а вже потім у діда Уласа. Його життя в підпасичах таке ж, як і в Чіпки, — голодне роздолля із сухарями чорними, як земля. Деякі його риси про’ мовисто виявляються вже в дитинстві: десь не було видно Грицька, коли вовк на отару напав; «сидів, рота роззявивши, коли дід повідав, що пани знову забирають його до двору, і не журився долею Уласа». Разом із тим хлопець виростає роботящим, адже мріє жити заможно, мати чепурненьку, хазяйновиту жіночку і «діток маленьких коло неї». «Купивши ґрунт, почув себе Грицько зараз іншим… зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда». Мав намір одружитися з багачкою, але з того нічого не вийшло, узяв собі сусідську наймичку Христю. «І стали вони між людьми поважними хазяїнами, чесними, робочими людьми, добрими сусідами, навдивовижу парою», яку старші молодшим за приклад ставили (сироти, наймити, а стали хазяїнами!). Одначе автори роману мають сумнів щодо того, чи треба з Грицька брати приклад, бо його життєва філософія — «своя сорочка ближче до тіла». Найяскравіше вона дала про себе знати під час розправи з кріпаками: на заклик Чіпки заступитися за кривджених Грицько, не сказавши ні слова, зник у чужому городі, а вдома хвалився перед Христею своїм «вчинком», називав кріпаків злодіями й голотою. Дружба Грицька з товаришем дитинства «коливається», як стрілка барометра: коли він повернувся із заробітків з грошима, то гордував Чіпкою, коли ж Варениченко поправив господарство, Грицько поновив із ним товариські стосунки. Грицько – найближчий приятель дитячих літ Чіпки – обирає інший життєвий шлях. Міряючи босими ногами курні заробітчанські шляхи, Грицько мріяв про «хату теплу». Невдачі, бідування, злигодні породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість. Навіть приятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорадство з бід Чіпки, зневажання свого товариша – це так само своєрідна трагедія Грицька.