1. Як звали друзів Дартаньяна? 2. Кому служили мушкетери?3. Як звали кохану Дартаньяна?4. Яка жінка була запеклим ворогом Дартаньяна?5. Яка трагедія сталась з коханою Дартаньяна?6. Кого в кінці твору мушкетери обирають своїм командиром?​

Пісенна творчість посідає чи не найголовніше й найпочесніше місце в українському фольклорі. Пісні супроводжували людину повсюди, тому саме в них найбільше відбилися характерні риси української вдачі, традиції, побут, вірування б життя. Особливе місце в пісенній спадщині українського народу належить родинно-побутовим пісням, що тематично охоплюють усі сфери родинного життя. Надзвичайно зворушливими є пісні про кохання. Так, у пісні «Місяць на небі, зіроньки сяють» показано сподівання козаченька на взаємну любов. Він чує, як дівчина співає, і його серце завмирає, бо пригадуються очі, які звели його з розуму. У формі діалогу закоханих створено пісню «Сонце низенько, вечір близенько». Парубок викликає на побачення свою кохану, називаючи її пестливими, ніжними словами: «моє серденько», «серденько Галю, серденько, рибонько, дорогий кришталю!», «моє золото». Пісня сповнена щирості, яскраво відображено піднесений емоційний стан закоханих, турботу одне про одного. Переживання дівчини через зраду милого змальовано в пісні «Цвіте терен», яка побудована за принципом монологу героїні. Журливі інтонації, численні повтори надають пісні ліричності. Також тема нещасливого кохання є основною в пісні «Світи, світи, місяченьку». Покинута дівчина сумує за своїм коханим, просить його прийти «ще хоть раз», але парубок знайшов іншу, зрадивши кохання: Я до тебе більш не прийду, нехай хтось інший іде, Єсть у мене друга дівчина, вона на мене жде. У пісні використовується принцип паралелізму: коли закохані були разом, то «сухі дуби цвіли; а як стали розлучатись - зелені пов’яли». Дівчина важко переживає особисте горе й натякає суперниці, що свого щастя на нещасті іншої людини не побудуєш: Щоб ті трави повсихали, що так рано цвіли, Щоб ті люди щастя не мали, що нас розлучили. Використання особових займенників, виклад від першої особи надає пісні інтимності. Про втрачене кохання складено пісню «В кінці греблі шумлять верби». Дівчина покохала козака, але він поїхав «за Десну» й не повернувся. Причини цього невідомі, однак зрозуміло, що парубок або загинув, або знайшов іншу. У творі використовуються повтори («Росла, росла дівчинонька», «Ждала, ждала козаченька, / Та й плакати стала» тощо), постійні епітети («карі очки»). Символічним є образ верб, що згадуються на початку пісні, - вони уособлюють смуток, тугу за втраченим щастям. У жартівливому дусі написана пісня на весільну тематику «За городом качки пливуть». У ній утверджується важливість щирих почуттів, а не матеріальної вигоди при укладанні шлюбу. Пісня наповнена веселим настроєм, це ніби гімн справжньої любові, що має завжди перемагати. У текст органічно вплітається розмова закоханих: Ой не хоче твоя матиМене, бідну, знати,Хоче собі багатуюНевістку шукати!Нащо мені на подвір’їВоли та корови,Як не буде в моїй хатіЛюбої розмови! Оригінальна ритмомелодика віршованих рядків, численні повтори ніби задають музичний супровід у цій пісні. Українські пісні надзвичайно різноманітні, мелодійні, ніжні. Вони є скарбницею духовних ідеалів, переживань, традицій, відчуттів, історичної пам’яті народу. Це справжні «струни народного серця», які вміють плакати й сміятися, журитися й веселитися. 

можливо це підійде