Литературний диктант за повістю М.Трублаїні "Шхуна"Колумб"1. Ким був на шхуні Марко?2. Як називалося селище, в якому відбувалися описувані події?3. Звідки в селище приїхала Люда?4. Як звали молодшого братика Марка?5. Найулюбленіше заняття дітлахів селища.6. Хто такий Ковальчук?7. Ким виявився незнайомець?8. Як справжнє прізвище Ковальчука?9. Чому, на вашу думку, він співпрацює з незнайомцем?10. Звідки про Марка знали на заставі?11. Яку роль відводив незнайомий Ковальчуку?12. Чому завивав і скавучав собака на дворі у Ковальчука?13. Хто така Катя? Чому Катю називали в селищі «дефективною»?14. Як Марко і Люда обдурили собаку?15. Де знайшли Катю?16. З чого дітям стало зрозуміло, що перед ними ворог?17. Яке доручення дав Марко Люді, а яке Каті?18. Чому Катя впоралася з дорученням, а Люда — ні?19. Чому затонув човен?20. Як називалася шхуна, що підібрала підлітків у морі?21. Як називався пароплав, що перебував у нейтральних водах?22. В чому полягало його завдання?23. Які приклади свідчать про шпигунську діяльність?24. Як ви гадаєте, що таке «балумб»? Чому в надісланій радіограмі були помилки?​

Про цей пам'ятник важко розповідати, бо він відомий всьому світові. Він найкращий, неперевершений, єдиний такий у цілому світі.

Але кожного разу, як я показую гостям Харків, я веду їх сюди. Іду, не готуючись до цієї зустрічі, не вибираючи найкоротшого шляху, найкращої точки огляду. Я іду тією дорогою, якою колись привів сюди мене, маленьку, мій батько, якою ми завжди приходимо сюди.

Від нашого будинку не так вже й далеко — спочатку нашою вулицею, а потім Сумською і одразу ж — у першу алею, у тінь старовинних дубів. Я знаю, що вони росли на цьому місці, коли й міста мого ше не було. Я жалію їх, ветеранів, чиї рани затягнуто цементом. Я знову хоч на хвилинку зупиняюсь ліворуч від велетня. Навесні шукаю і з радістю помічаю все ж таки, наперекір часу, зелені віти.

Ось він. Темна блискуча громада постаменту, сходи, що сягають угору, постаті на них. Але це потім. Спочатку — сам Тарас. Велике чоло, зсунуті брови, великі вуса приховують енергійні зморшки біля рота. Накинутий на плечі плащ. Рука, стиснута в кулак.

Сьогодні, здається, я чую:

Думи мої, думи мої, 

Лихо мені з вами.

Нащо стали на папері 

Сумними рядами...

Минулого разу лунали рядки "Заповіту". Може, небо було тоді іншим — червоним від заходу сонця, а зараз ось-ось почнеться заметіль.

Тепер обійдемо, мовчки вітаючись. Ось Катерина, що притулила до себе дитинку, захищаючи від злої долі та недобрих людей. Поему я відкрила лише у школі, слово "покритка" зрозуміла пізніше, а ось що Катерина для Шевченка — найулюбленіше, найрідніше у світі ім'я, це знаю змалку.

І козаки, вільні, сміливі, відчайдушні, постають на інших сходинках. Історія гайдамаччини теж прийде лише у школі, а ось спорідненість Тараса Шевченко і Тараса Бульби годі-годі та й вирине з мого дошкільного дитинства. І я згадую, як тато не став колись нічого пояснювати — погодився, що схожі вони, бо обидва були борцями і любили Україну.

І знову киваю Тарасові — втомленому, бородатому, в солдатській шинелі. "Караюсь, мучуся, але не каюсь". Підводжу очі і бачу, що спина того, головного Тараса, не схилена. Це плечі тільки трохи опущено або плащ так накинуто.

Знову дивлюсь в очі солдатові — портретна схожість, він такий, як у моїй книзі, він поруч зі своїми героями. І звучить сумною мелодією:

Зоря моя вечірня, 

Зійди над горою, 

Поговоримо тихесенько 

В неволі з тобою...

Величезний жорнов — тягар долі, прапор з уламаним древком, робітник, селянин з колоссям, дівчина з книгою як протилежність Катерининій долі, як початок і кінець.

Я, звичайно, знаю імена авторів пам'ятника — скульптора Манізера і архітектора Лангбарда, кількість скульптур і розміри кожної з них. Я можу роз'яснити символіку деталей та інше. Але краще просто тихесенько згадати його рядки, підводячи погляд по сходах. Я знаю: не раз ще прийду сюди, а колись тією ж самою дорогою приведу свою дитину.