Чому панночка погодилася на шлюб Устини ​

В цьому році зима 
Не вдягала білої свити. Часом вже й приміряла, 
Та хтось її зразу крав.
Пошукала, поплакала... 
Що ж робити? — Бідувала в старій Із тодішніх зів'ялих трав.
Як коли лютувала, Стелила рядно1 ожеледиць2 Сперечалася з морем, 
Несла сум'яття вітрів.
Все збиралась на силі, 
Та не встигла огледіться, 
Як проснулись дерева 
І на Одрі3 лід потемнів.
Крига буйно ломилась 
У відкриті двері протоки. 
Лід кришився, б'ючись об каміння берегове...
І нарешті по Одрі — темній, широкій — на останній крижині самотня чайка пливе.
- Ти куди ж розігналась? 
Чи бува не до самого моря? Чайки держаться гурту,
А ти відпливеш одна.
А крижина тонка.
А крижина майже прозора...
Ну, а що, як її
Підмиє вода весняна?
Ну, а що, коли їй та удержать тебе несила? 
Затріщить і відломиться... 
Піде вода кругами...
— Дивна людино! 
Я ж маю крила.
Нащо крилатим ґрунт під ногами?