Правильними є всі тверджения, ОКРІМ АТвір Б. Лепкого «Мишка» навчає тому, що на чужому горі та зубожінні щастя небудуеш.Б Самотню чайку на крижині лірична героїня побачила на річці Одрі.в Скарб з однойменного оповідання були захований у мертвому хорті.На фотокартці, якою хизувався головний герой твору «Гер переможений, були його батьки.​

Мирослава — дочка заможного боярина Тугара Вовка. Багато дівчат із заможних родин стають розбещеними, слабкими, але не вона. Її батько — сильний чоловік, «як дуб»-, і Мирослава достойна його дочка. “…попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу” Побачивши дівчину вперше, тухольці говорять про неї: «От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько!» 1 Тугар Вовк робить велику помилку — зраджує рідну країну й об’єднується з ворогом. Мирослава не згодна з батьком, для неї Батьківщина понад усе, навіть дорожча за батька: «Я не піду дальше. Я не стану зрадницею свого краю! Я покину батька, коли не зможу відвести його від його проклятого наміру». Потрапивши в монгольський табір, вона й там не зрікається своїх ідеалів. Коли батько просить її підійти, адже начальник монгольського війська ласкавий до них, вона жорстко одказує: «Не хочу його ласки!» Мирослава — це сильна, мужня, незламна особистість, порядна, чесна й відверта дівчина. Вона залишається вірною самій собі, своїм життєвим принципам та переконанням і не змінює їх у залежності від обставин, як її батько. І хоч любить вона свого батька, найголовніше для неї — це почуття громадянського обов’язку й вірність своїй Батьківщині. Батько її гине, й інакше не могло бути, адже це єдиний вихід для зрадника, а любляча Мирослава залишається з Максимом.

Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів». Мирослава полюбила простого селянського хлопця. У цьому образі Іван Франко показав усі найкращі риси слов’янської жінки — незламну силу волі й мужність, а також щиру вірність, ніжність і палке любляче серце. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців. Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській літературі.