Написати твір-мініатюру на тему твору ю. вінничука "місце для дракона" за наведеним діалогом князя й дракона: — але я не вмію бути страшним, не вмію чинити зло. — ну, цього навчитися легко. чинити добро набагато важче. как я понимаю, в нем нужно развить мысль, представленную в диалоге. , !

олесь гончар — один із тих українських письменників xx століття, творчість яких можна прочитувати в контексті світових літературних осягнень та ідеологічних поєдинків. цього вимагає популярність його книжок за кордоном і — що головніше — акцентований поетичною манерою вислову людинозвеличувальний, рідкісний у світовому мистецтві настрій його творів.

читати олеся гончара — це означає передусім думати про головні досягнення й суперечності xx століття, про головні етапи в житті українського народу, про магістраль нової історії.

концепція людини в олеся гончара будується насамперед на утвердженні людської мислительської функції. майже в кожному своєму героєві олесь гончар шукає хисту філософського, кожний гончарів персонаж уміє оцінювати минувшину і майбутність.

бути потрібним одній людині й бути потрібним людству — це не завжди одне й те ж саме. шура ясногорська пише про брянського: "і тільки велич того, за що він загинув і за що готова загинути я, дає мені сил і відчуття щастя навіть у найтяжчу мить. бо хіба щастя це тільки сміх, і насолода, і ласка? так уявляти його можуть лише вузькі люди, які ніколи не були бійцями і не мали свого полку і свого прапора". усвідомлення потрібності свого життя в плані, а поряд з цим усвідомлювання взагалі сенсу людського життя — ось що властиве героям олеся гончара.

олесь гончар почав свій ліричний епос про нову людину xx століття романом, де мотив самопожертви мав якнайширше звучання: життя і смерть в ім'я добра всього людства. письменник після "прапороносців", "перекопу", "людини і зброї" перейшов до творів "тронка", "циклоп", "бригантина", "берег любові", в яких відбито не менш героїчне начало, ніж у попередніх творах. вони є закономірним розширенням основоположної ідеї "прапороносців".

сучасна світова література знає чимало прикладів того, коли письменник, добре змалювавши воєнні діяння своїх героїв, зазнав краху, малюючи їх мирне життя. наприклад, бранко копич у романі "восьмий наступ" показує, що його герої, несхитні югославські партизани, витримали сім натисків гітлерівських дивізій, але не витримують восьмого — міщан і бюрократів. герої ж о. гончара — не кар'єристи і легкодухі курортники.

у кожному творі олеся гончара можна знайти поєднання трагічного і людяного. і хоч він зображує взаємодію життя і смерті, немає в ньому жодної ноти приреченості. його філософія людяності заклична і світла. вона віщує перемогу добра і щастя.

людина народжується, живе і помирає. протягом багатьох років цей принцип не змінюється. як би не змінювався світ, якого б прогресу людство не досягло за час свого існування, зрозуміти сенс свого земного буття люди так і не можуть. у кожного своє уявлення про нього: одні вважають, що сенс буття у багатстві, другі - у коханні, треті переконані, що життя нам дано для того, щоб просто жити, не задумуючись над його сенсом. питання про сенс життя хвилює в глибині душі кожну людину. видатний філософ зигмунд фрейд, досліджуючи світ людських почуттів, однозначно сформулював основне питання буття і дав таку ж однозначну, прямолінійну відповідь: «чего люди требуют от жизни и чего стремятся в ней достичь? трудно ошибиться, отвечая на этот вопрос: люди стремятся к счастью, они хотят стать и пребывать счастливыми» [17]. найприродніше до щастя йти біологічним шляхом - він найближчий до первісних витоків людини. тим більше, природний світ, проходячи життєвий, фізіологічний цикл, включає в себе й момент щастя. це народження, розвиток, розквіт і продовження себе в дітях, у новому житті. не залишили без уваги це питання і письменники. до так званих «вічних» тем зверталися художники слова в усі часи: данте аліг`єрі («божественна комедія»), шекспір у «гамлеті», в. набоков («машенька»), ф. достоєвський («злочин та кара»), м. куліш («вічний бунт»), григорій сковорода у своїх трактатах та ін.

актуальність даної роботи полягає в тому, що присутність теми сенсу життя, щастя людини у творах українських письменників різних епох зумовлює необхідність дослідження причин виникнення цього явища. наявність «вічних» тем та проблем у творах українських письменників поч. хх ст. свідчить про те, що українська література розвивалася в тісному зв`язку з європейською. з`ясування причин появи «вічних» тем та їхньої естетичної функції у творах українських письменників іі пол. хх і поч. ххі ст. об`єктивно оцінити культурний процес вище вказаних періодів, розкрити особливості естетичних позицій письменників, дослідити різні аспекти художньої майстерності митців у розкритті тем сенсу буття, людського щастя.