Чорна рада» завязка, кульмінація, розв‘язка»

Червона гвардія (рос. красная гвардия) — добровільні озброєні загони, що створювалися робітниками, селянами і козаками під час революції 1917 року в росії, основна форма збройних організацій більшовиків під час підготовки та здійснення жовтневої революції і перших місяців громадянської війни в россії. в україні червона гвардія створювалась з березня 1917 комітетами рсдрп(б) як частина всеросійської червоної гвардії. до червоної гвардії вступали робітники і селяни, а також політично "підковані": більшовики, анархісти, есери-максималісти та співчуваючі їм безпартійні службовці.

Жили колись два брати — багатий і бідний. от бідний помер, а син його якось запитав у дядька, як краще жити — правдою чи неправдою. дядько сказав, що, звичайно ж, неправдою, бо на світі залишилася сама тільки кривда. засперечалися племінник із дядьком і вирішили піти в людей попитати. пішли вони дорогою. хто не зустрічався — чи заробітчанин, чи пан, чи піп — усі казали, що неправдою жити краще. довелося небожеві (племінникові) віддати багатому дядькові худобу, як домовлялися, й зостатися голому, босому та голодному. вирішив хлопець повіситися з горя. пішов до лісу, а там вовк його налякав. заліз небіж на дерево, сидить, а тут чорти позбігалися —хваляться, хто яку капость людям зробив і як можна від тієї напасті позбавитися. наслухався всього того хлопець та й пішов людей виручати. у місті загатив греблю деревами навхрест, як чорти казали, й отримав винагороду — сто карбованців і пару коней з коляскою та кучером, її іншому місті викопав кущ малини й забезпечив усіх водою, якої вже давно там не було. городяни наділили його всіляким багатством. далі парубок пішов королівську дочку лікувати. зробив усе, як у чортів підслухав, — і королівна одужала. на радощах віддав король дочку за того парубка. по смерті старого короля молодий і королевич став на його місці. якось у це королівство приїхав купець — його дядько. племінник його одразу впізнав, а дядько — ні. як закінчив купець торгу-пати, покликали його до королівського палацу. тоді й признався король, що він — той самий небіж, який безвісти пропав. сказав ще, що правдою все-таки краще жити, ніж кривдою, та й розповів свою історію. дядькові стало заздрісно — захотів він стати ще багатшим. пішов до лісу на те саме місце, то чорти його там і вхопили.