Треба скласти акровірш з ім´ям влад, владислав.

читач дізнається, що дії тараса бульби є рушійною силою сюжету. розповідь починається з того, що головний герой тарас бульба приймає рішення везти своїх синів на січ. на січі події розгортаються зовсім не так, як планував старий козак: побоюючись, що сини погублять себе у святі і гуляннях, бульба агітує своїх товаришів відправитися в польщу. але і тут не все так просто. кошовий не хоче порушувати мирні домовленості між країнами і відмовляє тарасу. все могло б закінчитися, так і не почавшись, але будучи людиною впертою і наполегливим, бульба організовує переворот. натовп позбавляє кошового права на владу, а на його місце вибирають давнього знайомого тараса бульби (бульба сам шепнув одному з натовпу прізвище, після чого публіка підтримала претендента). тарас бульба ніби власноруч вибудовує русло для подальшого сюжету. аналогічна сцена є і в середині повісті. коли тарас дізнався, що андрій зрадив запорожців, старий козак хотів подивитися своєму синові в очі, а після – помститися йому. в оповідання знову втручається випадок: до козаків дійшли негарні чутки. поки захисники були в польщі, татари розграбували січ і взяли в полон кількох запорожців. якщо до цього моменту козаки одноголосно підтримали ідею тараса залишитися і чекати, поки в дубно закінчаться запаси їжі, щоб потім знову дати бій, то після отриманої інформації, вояки хотіли звести рахунки з татарами. у результаті частина козаків їде, а інші залишаються біля міста дубно.

кульмінація - тарас бульба сам убиває андрия за зрадництво. інша кульмінація - страта остапа. тарас мстить ворогам за сина.  

розв’язка – загибель самого тараса бульби

в автобіографічній повісті «гуси-лебеді летять» михайло стельмах відкрив перед нами спогади власного дитинства. він згадує маленьке село, своїх друзів та рідних. з особливою приязню говорить стельмах і про своїх діда й бабу.

автор розповідає, що його дід народився кріпаком, побрався вже вільним та все життя працював, щоб викупити землю «та й продав за них свою силу й роки». для маленького михайлика дід був уособленням життєвої мудрості та досвіду. автор згадує як «… сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники, оживають старі очі».

дід михайлика був доброю й веселою людиною та часто сміявся. «він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли нема якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт».

дід дем’ян мав досить сувору, проте справедливу вдачу. завжди був чесним та не боявся стояти за правду. мав вправні й талановиті до ремесел руки, і через це був відомий на увесь повіт. «треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата, – співаючи, зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. а хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук».