Чому теадори з васюківки порапляли в смішні ситуації​

павлуша і ява роблять дошкульні витівки не тому, що злі за характером: їм хочеться, щоб про них " гриміла на всю васюківку, як радіо на перше травня".

енергія фонтанує з хлопців, тому вони й вигадують різні "штуки — викаблуки". за характером павлуша і ява дуже схожі, але більшим винахідником і лідером у дружніх стосунках є іван.

Для Олени Теліги, як і для багатьох її однодумців, провідною ідеєю і в поезії, і в громадській діяльності була ідея державності України. Цьому було присвячене її життя. Так, у вірші "Пломінний день", що належить до громадянської лірики, поетка декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: "Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!". Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: "Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово — Україна". У твор ться філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа "рушає на шляхи великі". Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити "застиглі і покірні води", щоб вони "забурлили водоспадом" саме "на землі байдужо — непривітній". Авторка утверджує активну життєву позицію: "Хочу жити, аж життя не зломить..."

У вірші "Радість" ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї "радість тулиться", і ця радість передається поетичним порівнянням "як безжурний вітрогон хлопчина". Радість спинити не можна, бо "Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли". Ця безжурна радість переповнює вщерть: "Пролітаю між людьми похмурими, Козачка вдаряю попід мурами..." Весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.

У вірші "Сучасникам" Олена Теліга насправді звернулася не тільки до сучасників. Можна стверджувати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесних гасел, а до конкретних дій: "Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роби — спокійний і суворий". Людина може бути ослабленою своїми переживаннями, інтимними почуттями, коли ж ідеться до справи, то поетеса закликає: "Не плутай душу у горіння тіла, Сховай свій біль. Зломи раптовий порив". Сама ж лірична героїня має все це поєднаним у житті "у святім союзі", де є й "душа і тіло", і "щастя з гострим болем". Проте людина може підпорядкувати все своїй волі, як це може зробити вона: "Мій біль бринить, зате коли сміюся, То сміх мій рветься джерелом на волю!" Не слід зрікатися радостей, що їх дарує доля, але, коли цього потребує справа всього життя, коли перед нею ворог, — вона не дозволить собі бути слабкою.

Объяснение:

Так, у вірші «Пломінний день», що належить до громадянської лірики, поетка Олена Теліга декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: «Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!». Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: «Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово — Україна». У твор ться філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа «рушає на шляхи великі». Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити «застиглі і покірні води», щоб вони «забурлили водоспадом» саме «на землі байдужо- непривітній». Авторка утверджує активну життєву позицію: «Хочу жити, аж життя не зломить...»

У патріотичній ліриці Олег Ольжич на диво сповідальний. Очима свого покоління він дивиться на світ в циклах віршів «Городок. 1932» та «Незнаному воякові». Навіть для нашої молоді актуальні рядки:

І бачили очі дитячі твої,

Широкі і схожі на рану,

Як люди, що знали визвольні бої,

Улесливо кланялись пану.

І слухали уші, коли вчителі

Учили, нечесно-лукаві,

Лучити гонори своєї землі

У службу ворожій державі...

І встала потворна оголена суть

Повільно зради ідеї.

Не може, не може, не може ж так буть,

Облудники і фарисеї!

У своїй творчості Теліга стояла на межі, де закінчується спокій, сірість буднів і починається палахкотіння вогню боротьби, справжнього життя.

героїчний образ козацького ватажка.  перегортаю сторінки історії: набіги половців, монголо-татарських орд, розтерзання польською шляхтою та російською імперією. десятки народів хвиля за хвилею прокотилися нашою землею, поки не усвідомила вона себе врешті-решт україною. за її неза­лежність і волю боролися славні гетьмани. але вороги не давали країні піднятися, вирватися з ярма. волелюбний народ боровся, мечем і словом відстоював свою національну гідність.

із болем, із щемом у серці писав т. г. шевченко про долю ук­раїни, плакав пекучими сльозами, що не міг захистити її. тому часто звертаючись до героїчних подвигів козацтва, намагався роз­будити національну свідомість свого народу. патріотизм, прагнен­ня до свободи, любов до рідного краю повинні бути у нас в крові, заповідані ще козацькими лицарями.