Жанр — повість-казка (у творі багато вигадки, але події відбуваються протягом тривалого часу) тема — розповідь про незвичайного дракона грицька, який мріє не руйнувати та нищити, а творити та милуватися красою світу. головна думка — » якщо зла не буде, то звідки добро пізнаєш? » ідея — звеличення благородства, самопожертви, людяності, які перемагають зраду, жорстокі закони і підступність. проблематика: добро і зло вірність і зрада доцільність самопожертви проблема вибору головні герої «місце для дракона»: дракон грицько (добрий, пише вірші, не хоче робити людям зла) пустельник (навчає грамоті, хоч і намагається врятувати грицька, але з острахом, йому це не вдається) князь (мріє, щоб грицька вбив лицар ) лицар лаврін місце: галичина час: середньовіччя у книзі юрія винничука “місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. тішиться метеликам, пише вірші та читає біблію. біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. а найцікавіше, що дракон, він же грицько, пише вірші. лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. ось така каламбурна зав’язка винничукової повісті-казки. далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. м’якосердий грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? навіщо зробив з нього поета? поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до господа. але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? одного дракона на всю державу замало. де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? коли народ не має кого проклинати – сили його пі. боже! пошли нам драконів! ” – роздумує автор. доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “ласкаво просимо в щуроград”. автор говорить вустами головного персонажа: “ми народ ліриків, а не воїнів. і вже тому приречені на загибель. народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті! ” на таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “місця для дракона” – другої книги із серії “твори” юрія винничука.
Gainalii1912
04.05.2021
Спогади м. стельмаха про своє дитинство лягли в основу повісті «гуси- випадок, коли михайлик хотів йти поковзатись на ковзанці. аж тут хоч як не хочеться йому поспати рано-вранці, але встає, коли його будитьлебеді летять». головний герой твору — хлопчик михайлик, в якому легко впізнати самого письменника.михайлик дуже розумна і розвинена дитина. biн сам навчився читати і з того часу перечитав всі книги, що «ще не встигли докурити в селі». з надзвичайним задоволенням ходить він до школи. його не лякає навіть те, що по холоду доводилося бігти на заняття без чобіт. але михайлик пізнає навколишній світ не тільки в школі. багато казок та легенд розповідає хлопчику мудрий дід дем’ян. з щедрівок, які взимку співали селяни, він дізнається про народні звичаї та прикмети. батько привчає сина до хліборобської праці, а мати виховує в ньому любов до природи: «роси, легенького ранкового туману, п’янкого любистку, м’яти, макового цвіту, осіннього гороба і калини», вчить розуміти її. саме тому михайлик такий чуйний і уважний до світу природи. його ніжна душа прагне дива. він мріє, щоб люди ніколи не «одлітали» з села. хлопець вміє співчувати чужому лиху, прагне бідним людям з голодного краю.мені дуже сподобався михайлик за його щире серце, чесну і доброзичливу вдачу. я захоплююсь його чуйністю до природи, а також багатою уявою. мені здається, що цей хлопець, коли виросте, стане прекрасною людиною, яка буде любити рідний край, працювати для нього.