5речень з прикметниками але будьласка позначте якось прикметники!

Зима зима почти всегда приходит внезапно. тихо и торжественно. все в природе замирает в предчувствии ее прихода. земля, истерзанная осенними холодными дождями, ночами умирает, промерзая ледяной коркой, но к середине дня приходит в себя, разбуженная острым, тоскливо моросящим дождем, превращаясь в сплошную непроходимую слякоть. и кажется, что тяжелым черным тучам конца не будет, и никогда уже не отступит вязкая серая морось. но что-то меняется, становится еще темнее, воздух сгущается, наэлектризованный предчувствием. вот именно тогда, когда напряжение достигает неведомой границы, приходит зима. вместо дождевых капель свинцовые тучи начинают ронять снег. сначала редкие, робкие снежинки ласково ложатся на землю. постепенно снежинок становится больше, им становится тесно, они слипаются в хлопья, а тучи, молча, с облечением спешат осыпаться на землю снегом. земля быстро покрывается толстым пушистым одеялом. все тонет в белизне - и земля, и небо. и, кажется, что природа вздыхает с облегчением – зима пришла! и случается чудо! сквозь прореху в похудевшей туче прорывается солнечный луч! яркий, мощный, торжествующий! и все взрывается искрящихся бриллиантов непостижимой чистоты. снег сияет всеми цветами радуги, оповещая все живое на земле о том, что самое чарующее, самое магическое время года вступило в свои права! и деревья в парке уже не выглядят мрачными и обреченными на умирание. они уютно укутались в снежные шали и уснули до весны. и только в своих сладких снах они увидят, как придет самый светлый праздник рождества. и без них наступит новый год, неся волшебство в каждый дом, одаривая долгожданными подарками детей и новыми – взрослых. будут лютовать январские метели, закручивая в тугие спирали колючие от мороза снежные лавины, коварный февраль много раз обманет внезапными оттепелями, сменяющимися звенящими морозами. отшумит веселая масленица, наполнив воздух манящими запахами блинов и горячих самоваров. и тогда зима, уставшая от бесконечной череды праздников, огрызаясь на торопящую ее уход весну, удалится в свои пенаты. а земля проснется, разбуженная ласковым солнцем и стаккато капели, отдохнувшая и плодородная

«дід андрій вважав своїм обов’язком привчити павлуся до лицарського ремесла. вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. часом оповідав йому про запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя». • «павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком». • «здається, не було нічого такого, чого б павлусь для гані не зробив». • «павлусь підніс вгору свого та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю». • «павлусь дивився на те все наляканими очима. йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися». • «його огорнув страх. у його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли». непорадний: «козакові соромно плакати, ось що. виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся». «у павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в спасівці». «злодії, пси, чорти! ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали! ось тобі, ось тобі! — тепер павлусь отямився. він перший раз убив людину. йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. його взяв на руки степан і став відтирати». і він уявляв собі свою любу сестричку, як її татарин веде на мотузці на базар. як її поганці та торкають, а відтак везуть у далеку турецьку землю, геть за море, і звідти ніколи їй не вернутись». «хіба ж, тату, так її нещасну, залишимо без і? » «дідусева наука стала йому в пригоді. “ось це великий віз, а ця зоря над нами — то показує північ. ну, навпроти неї мусить бути південь»». недоля: «як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде». «хлопець за ці два дні освоївся зі степом і татар тепер не боявся. в нього ж була шабля й два пістолі,— то не те, як він тікав зі спасівки. тепер він уже між козаками бував у поході і бачив, як татар б’ється». «продав ти мене, юдо, бог тебе певно покарає. вони мене завезуть в крим, то, може, й сестру легше знайду». « татарам у всьому і вчився запопадливо татарської мови. він був тямущий, і татари не могли надивуватись. хлопець вдавав із себе до всього охочого, щирого і виконував усі роботи вправно». «ні, не прийму! і моєї християнської не хоч і повісьте. пощо мені опісля в смолі горіти». «внизу, в челядній, вибили павлуся так, що зі спини аж кров потекла.