Написати кінець до твору "вітька плюс галя". іть будь ласка. 100 ів

  гобсек гроші в позики під величезний відсоток, він буквально грабує своїх клієнтів і стає повноправним господарем їхніх доль. гобсек признає лише одного бога – золото, він постійно тремтить над кожною монетою, навіть позичаючи його під величезні відсотки. але він скупий не тільки в цьому, він скупиться зробити зайвий рух чи підвищити голос, бо вважає це марною тратою життєвих сил у пузиря єдина мета — гроші, єдині наміри — нагромадження багатства. все інше відступає на останній план у їйого  свідомості: милосердя, людяне ставлення до родини, наймитів, совість і порядність. може, тому у мене і не викликає жалю калитка, коли він мало не повісився, вирішивши, що життя без грошей не має сенсу.

Чимало наших співвітчизників прославило ім'я україни своєю творчою працею як у рідній землі, так і по всьому світу. та є серед українців постатті, велич яких не може поміститись у рамки національного буття —  постатті світового, планетарного маштабу, що є скарбом усієї людської цивілізації. їх називають пророками, велетами духу, людьми, народженими згори, тими, що отримали найвище боже одкровення. українців, у період їхнього національного самоствердження, господь обдарував декількома велетами — це тарас шевченко, іван франко, леся українка та митрополит андрей шептицький.  щоб усвідомити, ким є для українців тарас шевченко, достатньо лише пригадати, що в кінці xix та в першій половині xx століть і на сході і на заході україни, на еміґрації та численних поселеннях, практично в кожній українській хаті — чи то хаті селянина, чи робітника, чи службовця, або ж інтелігента на найпочеснішому місці, поряд з образами господа бога і святих, обов'язково, вбраний вишиваними рушниками, знаходився портрет великого кобзаря. у неділю, зібравши велику сім'ю, батько шанобливо і урочисто нарівні зі святим письмом читав “кобзаря” тараса шевченка. відразу після смерті поета в українському народі починається витворюватись правдивий культ (в доброму розумінні цього слова) національного пророка. подібно до мойсея, тарас шевченко із затурканих селян, що почали перетворюватись на аморфну етнічну масу і втрачати розуміння своєї ідентичності, сформував свідому європейську націю; він вказав чіткий та зрозумілий для кожного українця орієнтир: “в своїй хаті — своя правда, і сила, і воля”. і не дарма великий каменяр написав про шевченка: “він був сином мужика і став володарем у царстві духа. він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. він був самоуком і вказав нові свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим”.   в історії україни ще не було людини, що зробила б такий велетенський вплив на уми і серця своїх співвітчизників. він не був політиком, та на його ідеях сформувались і зросли чимало громадських організацій і партій. він не був полководцем, але його слово змобілізувало сотні полків, дивізій, цілі армії, підняло до збройної боротьби мільйони українців, здобуло не одну визначну перемогу на полі бою. він не був дипломатом, проте широта його поглядів, вклад у світову літературу та мистецтво, а головне світоглядні ідеї загальнолюдських братерства та любові, що базувались на християнських цінностях, здобули для україни та українців належне визнання та пошану серед світової спільноти. він не був проповідником, та своєю щирою вірою в бога, дитячою відданістю творцеві, гарячими віршами-молитвами вберіг обидві українські церкви: на сході — від безслідного розчинення в церкві московській, на заході — від латинізації. він не народився пророком і зовсім не прагнув ним бути, але за божим провидінням ним став і вивів свій народ з “єгипетського” ярма, хоча сам так і не побачив землі обіцяної.