Украинская .составить буклет про андрея малышко. 95

ответ: он храброй

объяснение:

На межі давнього та нового періодів в історії українського письменства височить постать григорія сковороди. з покоління в покоління розповіді про цього письменника, просвітителя, філософа. за що б він не брався, робив по-новому, ставився до цього з відповідальністю, принципово. будучи викладачем піїтики, г. сковорода викладав предмет по-своєму, працював залюбки, написав підручник. це не єпископу, а ще більше не , сміливість, з якою сковорода йому відповів: «одна справа — архієрейський посох, а інша — смичок». цими словами філософ указував на невігластво єпископа, який не має права судити про якість викладання. з 1769 року сковорода вів мандрівне життя, щоразу відхиляючи пропозиції щодо різних посад та чинів. а таких пропозицій було багато. ченці києво-печерської лаври, знаючи його як ученого, пропонували стати «стовпом церкви і прикрасою обителі». у відповідь почули: «я стовпотворіння собою умножати не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі » спокутували його й і високими світськими . бажаючи ізолювати від людей, харківський губернатор запитував сковороду, з якої причини той не обере якогось сану. і григорій савич пояснив, що світ подібний до театру, де кожний обирає свою роль. а він обрав і грає роль низької, простої і самотньої людини. відмовив сковорода навіть цариці катерині ii, заявивши: «мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця»

Були собі чоловік і жінка і мали четверо дітей. жили вони з риболовлі. якось чоловік застудився і помер. жінка сама ловила рибу і годувала дітей. та незабаром і вона застудилася і злягла хвора. лежить у постелі, а дітей і немає чим годувати. вже й у неї пересохло в горлі, мовила тихо до дітей:   - діточки, діточки, подайте мені води. бо не собі ради, щоб підвестися самій, а пити так хочеться.  - нема в хаті води, - одказують діти.  - візьміть глечик, - каже мати, - підіть до річки та й наберіть води. одізвався старший хлопець:   - я не маю чобіт, нехай іде сестра. мати до дочки:   - піди, доню, принеси мені води.  - я не маю хустки завинутися. нехай іде менший. просить мати меншого сина:   - піди, івасику, принеси мені водички.  - я не маю в що вдягнутися, - одказує той. так ніхто і не приніс хворій матері води.  пішли діти надвір, граються, а мати в хаті ледве-ледве підводиться з ліжка, обростає пір'ям. а найменший хлопчина саме вбіг у хату, бачить - мати вже стає зозулею, став гукать до брата і сестрички:   - наша мати стає зозулькою, хоче одлетіти од нас. скоренько біжімо по воду для неї.  схватили діти хто що: глечик, кружечку, відро. всі побігли до річки, набрали води і кричать навперебій:   - мамочко, мамочко, пий воду.  а мати вже вся обросла пір'ям, стала зозулькою, одлітає од хати:   - ку-ку, ку- пі-зно, ді-ти, пі- ку-ку, ку-  і стала одлітати. а діти за нею бігли, бігли, збиваючи по грудах ноги до крові. і до цих пір у лісах, на полянах стелиться мох з червоними краплинами: то, кажуть, ті краплини крові, що стікали отоді з ніг дитячих.  а мати назавжди одцуралася рідних дітей і донині літає зозулею.