Чим закінчується повість «інститутка» марка вовчка? а прокіп пішов до війська, а устина подалася слідом б прокіп пішов до війська, а устина залишилася служити в інститутки в прокіп гине, а устина залишилася служити в києві г прокіп пішов до війська, а устина залишилася служити в києві

Дід матвій

онон біля пшеничних кіп дід матвій гуси посе…

—  здорові були, діду матвію!

— 

—  як живете?

—  нічого собі

тільки дід матвій каже не «нічого собі», а каже дід матвій про те, як він живе, посвоєму…

дуже «круто» дід матвій каже… взагалі дід матвій говорить дуже «кучеряво», і за кожним висловом і за кожним словом дід матвій «загинає», і «загинає» так, що ніхто навкруги так «загнути» не може…

великий дід у цій справі архітектор: у його стільки поверхів, з такими карнизами, з такими візерунками, що не в діда матвія, а мереживо, «богом», «душею», «христомбогом», і «матір'ю» вимережане…

то змалку ще як почав панів лаять, та й по сі пори…

хай і панів уже нема, та не відвикати ж дідові матвієві в 73

—  ото як викинув мене був батько отаким іще під лісу, так я встав, та як пішов, як пі а було мені тоді… таке було — ні хлопець, ні парубок… так за свій вік я й набачився, я й наслухався… та нічого, не звалили. живий. і житиму ще, бо наша тепер узяла…

дідова тепер узяла…

дід матвій стоїть серед лану, а праворуч у його псьол, а перед ним у його луг… і луг, і лан, і псьол, і все навкруги, тепер «наша взяла»…

стоїть дід матвій, на ціпка спирається… невисокий дід матвій, у білій полотняній жилетці, в білих полотняних штанях, у чорнім картузі, на брови насунутім, і дивиться дід матвій на всі чотири боки, дивиться своїми вже не зовсім прозорими очима… і ноги в діда матвія вже трохи колесом, і хляпають по дідових матвієвих литках коротенькі халявки. у чоботах дід матвій, бо:

—  е! стерня

а скільки ж оті дідові очі, тепер уже трохи непрозорі, за 73 роки поперебачили, а скільки дідові оті, трохи колесом, ноги попереходили, а скільки оті дідові порепані руки поперетягали, а скільки ота дідова матвієва спина попереносила…

може, через те й очі в його тепер слізьми миються, бо:

—  не вбачу вже тепер, трясця його матері, як колись бачив! ліве слізьми береться й закисає трояндою казано промивати, промивав — не бере… якби мені оце крашанку, я б у п'ять секунд вилікувався… з крашанки такий лік знаю, що намастю — й усе… і пройшло…

може, через це й ноги діда матвія трохи колесом, бо:

—  не вбіжу вже тепер, як колись бігав. гуски іноді,— здохла б вона йому,  — не таке…

і руки вже в діда матвія не так косу цуплять, і спина в діда матвія вже не так швидко і згинається, і випростується…

тільки дух у діда матвія, як і колись:

—  та не скорюся, їйбо, не скорюся… а як побачу неправду, так дивись: для неправди в мене цього й ціпка застругано… так і порішу… враз!

* * *

*зустріч диякона (івана федорова) з старцем (максимом греком), розмова про книжки. * цар іван грозний за збирає майстрів в люблечи для різних ремесел і для друкування книг, тому що це прославить його і зміцнить владу * зустріч царя з гостем з данії, розуміння важливості прагнення вченого максима грека друкувати книги, щоб уникнути помилок в граматиці * будівництво «друкарського дому», де будуть друкувати книги, і справно палати», де виправляти помилки книгах. * 1564 видана іваном федоровим перша книга в москві за наказом і коштом« царя. * іван федоров з петром мстиславцем тікає з москви через ненависть бояр, виявляються в литві (вільно), в українському гетьмана ходкевича. видання книги "учительство евагелие». петро мстиславець кидає друкаря. * у львові видає першу українську книгу «апостол» з характерною післямовою, де розповідає історію друкарства * запрошення івана федорова від князя костянтина острозького * бажання князя надрукувати біблію. робота в. федорова над книгою * до останньої хвилини іван федоров працював над улюбленою справою.