Цитатна характеристика остапа чи соломії з твору дорогою ціною. характеристик не много 7-8 умоляю вас ,

остап мандрика 

-  «…його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю».

-  «хай воно загориться без вогню й диму… втечу… піду за дунай, може, ще там люди не пособачились…»

-  «не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… ех, піду, де воля, де інші люди…»

-  «се одиноке світло серед сонного села було немов останнім «прощавай» рідного закутка, ниткою, що в’язала його з батьківщиною, з усім близьким. але за хвилину віконце згасло, і остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось і село геть одсунулось од його. остап непомітно для себе зітхнув…»

-  «дивне почуття охопило остапові груди: замість радості — сильне обурення стрепехнуло його істоту. в один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки».

-  «та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? хіба його батько, мати, соломія, навіть дідусь його, що ходив у січ, а потім різав панів в умані,— хіба ж вони не стали такою худобою? коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати остапа за сміливе слово».

-  «ті билиці-казки про січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал».

-  «і враз остапові зробилось весело і легко, він почувся на волі. молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…»

-  «як живий буду, землю оратиму, житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…»

-  «остап теж не боявся смерті. йому тільки хотілось перед смертю побачити соломію».

-  остап про соломію: «вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не кіс своїх задля нього, вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш».

-  «половина мене лежить на дні дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…»

Г.с. сковорода був дуже багатогранною і, без сумніву, надзвичайно талановитою людиною. він зробив вагомий внесок в розвиток самостійності української літератури. його твори, різні за тематикою, але й досі продовжують надихати і розпалювати серця. на мою думку, г.с.сковорода частково був людиною ренесансного типу, бо, якщі відслідкувати його творчість, то можна помітити, що існує багато творів на релігійну тему, але ж ідея відродження полягала у тому, що людина є центром усього. але, до якого типу би ми не віднесли г.с.сковороду, для нас він завжди буде одним з перших, хто вивів байку на шлях самостійного розвитку, наповнив свої твори глибоким ідейним змістом.

Дивно, що ніколи не зустрічав цього вислову. що ж.. на мою думку, цей вислів несе в собі значення того, що існує багато людей, які дуже високої думки про себе, хоча, по суті, не є такими, якими себе вважають. подібні слова колись були сказані достоєвським: "дурень, зрозумівший, що він дурень, вже не є дурнем". це наштовхує нас на роздуми, які полягають у потрібності постійного самовдосконалення. треба пам'ятати, що коли ти дійсно будеш чогось вартий, то ти це зрозумієш сам, а брехати самому собі, доводячи, що ти заслуговаєш на більше- не зовсім правильно.