Тві! дякую велике)) мій улюблений вірш або поет!

у літературному доробку великого українського письменника і. франка є чимало різноманітних за жанрами творів. це й поезія, і драматургія, і проза. всі вони мають велику мистецьку цінність. але я особисто ві перевагу франкові, його яскравій і неповторній, ніжній ліриці, його віршам про кохання. мім улюблений  твір  поета — вірш «чого являєшся мені у сні? », який увійшов до славетної збірки «зів’яле листя», створеної 1886 року. покладений на музику композитором к. данькевичем, він став популярним романсом.

вірш «чого являєшся мені у сні? » — це зворушливий монолог, що вражає івідображенням внутрішньої боротьби, душевних мук ліричного  героя. закоханий юнак, який любить дівчину безнадійно, вона не відповідщає на його кохання. він намагається вирвати її із серця, бо любов завдає йому страждань.

чого являєшся мені у сні? чого звертаєш ти до менечудові очі ті ясні, сумні,немов криниці дно студене? чому уста твої німі?

читаєш вірш і відчуваєш всю силу почуття, глибину страждань цієї зраненої коханням людини. туга відчувається у сповнених великого душевного болю, в епітетах і порівняннях, використаних у вірші. вони частину образу коханої,її стриманість у ставленні до ліричного героя. про те, ця любов закоханого не знаходить відгуку в серці дівчини, свідчать у поезії словами «німі уста», «криниці дно студене» її прекрасних очей.однак бажання забути  образ  милої було миттєвим. ліричний герой просить , хоч у сні приходити до нього і приносити змученому серцю миті щастя.

так ниє серце, що в турботі,неначе перла у болоті,марніє, в’яне, засихає.

як яскраво, поетично і разом із тим правдиво зумів передати  поет  невимовні страждання люблячого серця, гіркоту нерозділеного кохання. написати так може лише любляча людина, яка все це сама вистраждала. і це було дійсно так. фішкові «тричі приходила любов». ольга рошкевич — перша і незабутня любов поета, юзефа дзвонковська, яка відмовила франкові свідомо, знаючи про свою смертельну недугу, целіна журовська — «гордая душа». не склалося його кохання, і з’явилися ці чудові поетичні рядки.

який докір, яке страждання,яке несповнене бажанняна них, мов зарево червоне,займається і знову тонеу тьмі?

тільки вміючи так, до самозабуття, до самозречення, кохати, тільки маючи такий могутній, неповторний талант, можна було створити прекрасну пісню великої любові, яка хвилюватиме й захоплюватиме серця людей вічно.

я дуже вдячна моєму улюбленому поетові за його неперевершений твір, і якому він торкається найглибших струн людського серця, возвеличує найприкрасніше з людських почуттів — кохання.

Объяснение:

Творчість Лесі Українки стала для української літератури XIX століття свіжим струменем модерністських тенденцій, що дадуть свої плоди вже у XX столітті. З її поезією пов'язане утвердження в українській літературі нових естетичних цінностей, розрив зі старими закостенілими традиціями і водночас використання найцінніших здобутків української та світової літератури.

Віктор Петров, видатний український прозаїк, філософ та культуролог, оцінював "Лісову пісню" як "спробу символістичного відтворення міфу про природу, що, перебуваючи в становищі одриву, перемагає цей розлад і повертається до первісної єдності людського й стихійного". Як розуміти цей вислів, і чи можна розкрити його, зосередивши свою увагу на особливостях творення й розвитку образу Лукаша? Мені здається, що так. Оскільки саме цей образ являє собою яскраве поєднання двох начал: природного та реалістичного, людського. Натура Лукаша двоїста, що притаманно, мабуть, кожній людині. Образ його неоднозначний і тому трагічний.

Ми зустрічаємося з Лукашем вперше, коли він грає серед лісу на сопілці. Здається, що це звичайний сільський парубок, однак його потяг до музики відкриває в ньому здатність розуміти духовну красу. Можливо, саме тому так тягне до нього Мавку Лукаш же через спілкування з Мавкою вчиться бачити світ новими очима. Йому раптом відкривається прихована до цього часу краса усього в природі, він бачить заново березу, вербу, розуміє, що вони живі. Лукаш раптом дізнається, що в природному міфологічному світі, в якому живе Мавка, діють зовсім інші закони, що тут слово не позначає якусь річ чи поняття, а є сакральним символом, який може перетворити все навкруги. Усе в цьому світі живе, усе має свій голос. Мавка говорить йому: "Німого в лісі в нас нема нічого". Але така сила слова накладає величезну відповідальність на того, хто його вживає. Тому що, порушивши своє слово, ти здатний пробудити злі сили природи, надати їм влади над собою. Чи готовий Лукаш до такої відповідальності? Чи усвідомив він її вповні?

HP

Ноутбук HP Pavilion Gaming 15-bc504ur (7DT87EA) Black Суп...

16 999 грн

Топ продаж

Дивіться також

"Лісова пісня" (повний текст)

"Лісова пісня" (скорочено)

Як ви можете визначити тему та ідею "Лісової пісні"? (та інші запитання)

Біографія Лесі Українки

Купить Red Dead Redemption 2. Поринь у світ Дикого Заходу!899 грнКупить Легко підлаштовується під зріст вашого малюка!2 360 грнКупить Футбол для дітей Майже справжній чемпіонат світу!2 430 грнКупить Мангал Гроно-Трейд Чемодан на 8 шампуров399 грн

Лукаш, подібно до дядька Лева, живе не тільки побутовими інтересами, тому він є певною мірою відірваним від людського світу, тому його сприймають як дивакуватого, адже громада клопочеться повсякденними проблемами. Недарма ж мати час від часу картає сина, що він занадто захоплюється нікому не потрібною музикою. Лукаш фактично стає перед проблемою вибору. Він мусить вибрати або свою душу, або своє місце в соціумі. Лариса Залеська-Онишкевич так пише про це: "У творах Лесі Українки, мабуть, більше, як в інших українських письменників, дуже прикметним є те, що герой твору опиняється в ситуації вибору дії: компроміс або зрада власних принципів неминуче призводять до трагедії. Її герої звичайно неконформісти, особистості, що шукають гармонії між своїм внутрішнім світом та зовнішнім, навколишнім..." Дійсно, в "Лісовій пісні" такою є Мавка. А от Лукаша проблема вибору ламає, бо він не така сильна особистість. Тому він зраджує себе самого, зраджує Мавку, здається, зовсім нищачи її красу і природну силу:

«Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха

Объяснение:

Повість «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха є автобіографічною. В ній автор розповідає про тяжке дитинство хлопчика Михайлика. Хоч у малого і не було навіть чобіт, але це не змогло перешкодити йому помічати красу природи, відчувати радість життя, поважати хліборобську працю і бути милосердним та добрим хлопчиком.

Дід був першим його вихователем. Розповідаючи йому казки, він розкриває перед онуком чудовий живий світ природи, дихання землі, красу неба. Усе живе у цих  оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. Онук вірить кожному дідову слову. Мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. Вона на своєму прикладі навчає Михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». Дід Дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю».

У житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. І насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. Повість «Гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.

Життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. Не у кожного навіть були чоботи. Але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. Весняна оранка була урочистою подією. А день, коли головний герой повісті, Михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святом.

Яким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. Михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. І тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…Дуже щиро любила землю

ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними сходами, помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.

Усю свою любов до природи мати передала Михайлику. Можливо й інші селяни також, як і дід Дем’ян, передали своїм дітям і онукам пошану до рідної землі, різні звичаї та прикмети, які пов’язані з нею.

Таке відношення селян до природи дуже мені до вподоби. Таке зворушливе ставлення до неї, як до живої істоти, їх любов, їх повага до неї. Не можливо, щоб таке поклоніння перед матір’ю-землею залишилось не почутим нею.

Подробнее - на -